Одні і ті ж пейзажі в різні пори року вселяють різні емоції. Але головна із них - яка ж красива наша рідна земля! І робить її такою не тільки географічне розташування, а й працьовиті руки українців, які тут проживають. Зберігаючи традиції від діда-прадіда, вони тримаються землі, обробляють її, засівають чи засаджують необхідними для себе продуктами. І завжди мають запаси їжі, як для себе, так і для домашньої худоби та птиці.
Куди не кинь оком поза межами населених пунктів - всюди побачиш старанно оброблені клаптики землі. Це - городи містян. Навесні та восени, і ще трохи влітку, тут вирує життя. Хто трактором, хто плугом, що тягнуть коні, обробляє свою землю. А потім до самого врожаю доглядає за рослинками, щоб не хворіли чи не були з'їдені шкідниками.
Непроста це праця, скажу я вам. Допомагаючи батькам, ще із дитинства знаю ціну тим харчам із свого городу. Тому і не хотілося ніколи його мати. Насправді, для чого напружуватись? Живеш і працюєш собі, заробляєш гроші і купуєш все, що тобі треба. Навіть запаси на зиму ніхто тобі не забороняє зробити.
Тому завжди 'огризалася', коли нині покійний тато говорив: "Треба мати свій шмат землі, тоді ніякий голод і зміна влад не страшні". І ми ще довго могли сперечатися...
А тепер немає тата. Але є побудована ним хата на власні землі. І хочеш чи не хочеш, - цю землю потрібно обробляти. Ну не заростати ж їй бур'янами чи бєрьозами, ми ж таки УКРАЇНЦІ, а не шо попало!😉
Прикрашає навколишні пагорби нашого передгір'я Карпат не тільки природа. Тут є багато старовинних церков. Ось, наприклад, як оця, Церква Святої Трійці. Збудована ще у 1730-му році, вона оголошена пам'яткою архітектури місцевого значення. А найбільше радує те, що парафія належить до Православної Церкви України. Дерев'яна, покрита залізом, на кам'яному фундаменті, вона височіє над дзеркальною гладдю місцевого ставка. А коли тут звенять у дзвони, то звук розноситься рівниною поміж пагорбів далеко до горизонту.
А ось тут - лугова дорога із села до нашого містечка. Не дивлячись на пору року та погоду, тут досить часто можна зустріти перехожих чи велосипедистів. Бо це - найкоротша дорога у місто, куди багато людей із навколишніх сіл ходять на роботу.
От так і закохуєшся з часом все більше і більше у ці краєвиди. Так починаєш поважати старших, гордитися причетністю до свого роботящого роду. І нікому у світі не віддавати цієї землі, бо вона рідна із давніх давен!
