Все ж таки не вдалося у грудні ліками прибрати небажані побічні явища в моєму організмі після минулорічної операції. Тому було прийняте рішення знайти лікаря-хірурга, який не побоїться взятися виправити оте 'щось', що заважало мені жити повноцінним життям, відбирало сили та вагу і заставляло всіх рідних жити у постійному напруженні.
Дякувати настирності доньки, лікар був знайдений. І от я їду в гарне, та таки далеке від дому місто Житомир. Як і було обіцяно, мій новий хірург дійсно провів мене 'за ручку' всюди, куди було треба пройти. Вразило, як ретельно він віднісся до діагностики. Заспокоївся лиш тоді, коли було пройдено і дуже неприємну процедуру гастроскопії, і рентген. За всіма показаннями без чергової операції мені було не обійтися. Ну що ж, - заради спокою та повноцінності свого життя погоджуюся і йду в стаціонар, готуватися до операції.
Палата виявилася не такою страшною, як я очікувала побачити в державній лікарні. Зовсім недавно тут робився ремонт. Все було свіже, чисте, не поламане. Єдине, що не дуже сподобалось, - тут поселяли аж чотирьох пацієнтів. І коли ми із подругами по нещастю залишилися в палаті, будучи всі четверо після операції неходибельними, - було важкувато. Але про все по порядку.
Три дні мене готували до операції, напічкуючи ослаблений організм крапельницями та уколами. А на четвертий - операційна зустріла своїм тривожним холодом, суєтою анестезіолога та медперсоналу та легким дрижанням всього тіла від хвилювання...
Що там і як було - описувати немає сенсу. Скажу лиш, що були проблемки, операція затягнулася, але все стало в норму на ранок.
Прокинулася аж наступного дня, в ліжку палати реанімації. Довго не розуміла, звідки у моїй палаті такі цікаві ліжка та купа всіляких приладів. Аж поки не з'явилася медсестра і підійшла поглянути, як я почуваюся. Виявляється, і під час операції, і в реанімації у мене були проблеми із диханням, і мене підключали до апарату штучного дихання. Він мене і рятував. Тому і спала, мов дитя, від обіду до ранку наступного дня.
Але самопочуття мене страшенно тішило: операція не була такою травматичною, як минулорічна. Крім того, я не була обплутана всілякими зондами-трубочками-масками-приладами, як тоді. І почувалася, наче й нічого не сталося.
Але це була дія знеболювальних. Бо наступних пару днів вже прийшлося заново вчитися сідати, лягати, вставати та ходити. А ще цьому заважали дренажі, що стирчали із тіла біля шва операційного розрізу. Та вже за три дні стан значно покращився, завдяки зусиллям лікарів і, звісно, моєму оптимізму та бажанню пошвидше повернутися додому. Та й їсти вже стали дозволяти хоч якусь не 'баланду', а кашу і парові котлетки. 😁
І от вчора вечором я таки вирвалася з лікарні і потрапила додому. Та яким же було моє здивування, коли одразу ж після приїзду до нас прийшла сусідка і принесла величезний букет хризантем! Виявляється, це мої доньки придумали так мене зустріти після операції. Щоб було натхнення швидко відновитися та отримувати задоволення від життя.
Дякую, мої дорогі сонечка!
Люблю вас!!! ❤️
