Був прекрасний засніжений, але теплий вечір. На черговій прогулянці із песиком захотілося пройтися до місця, де я літніми світанками ловила рибу. Це там, де у нашу маленьку річку Вілію впадає ще менший потічок. Він починається десь далеко вище від нашого містечка, проходить повз чи через кілька штучних ставків і посеред рівнини зливається із стрімкою течією маленької Вілії.
Я ж думала, що у потічку буде замерзша вода. Щоб наступного разу в такому випадку прийти порибалити на кризі. А тут не те що криги, тут спокійної води навіть близько немає!
Пройшовши вздовж струмка, постійно чула то сильніший, то слабший шум води. Такий, як у гірських потоках. Мій пес на сильний шум "пірнав" у сухі зарослі трави, щоб підійти поближче до води і роздивитися, що ж там так шумить. Я ж ішла слідом за ним. Так, на кожній навіть невеличкій перепоні струмінь води здіймав шум. А біля заваленої кладки через потік утворився маленький і дуже голосний водоспад!
Ось таке несподіване відкриття. Те, що вода у потічку стрімка, це дуже добре. Значить, вона не застоюється, має достатньо кисню у своєму складі і тут може прекрасно водитися будь-яка риба. А це означає, що як тільки день стане довгим і прийде весняне тепло, всі світанки - мої! Бо тут, у тиші та спокої, під шум вітру та води можна пречудово помедитувати із поплавком та вудкою. Та ще й рибки котикам принести.
