Перша публікація, знайомство, про себе, про Київ на велосипеді.
Я не письменник, і не часто пишу публікації. Почав писати лише для розвантаження голови від думок з початку війни в Україні.
Був час, було багато тривоги та думок, почав формувати їх в текст, так і час з користю проходив і емоційно ставало легше.
А завдяки товаришу 
Щоб знайомство пройшло цікавіше, я розкажу тут і про себе і про Київ і про моє хобі, про улюблений велосипед.
Зроблю мікс, розбавлю історію різними фото та своїми думками про ситуацію, а про війну, мабуть, вже всі втомились чути, ну то буде Вам про мій велосипед.
Такий гарний колір, ретро-ровер, але це не мій, дуже схожий.
Я розпочну свою розповідь з місця яке знаходиться в Києві.
Так я тут живу, але я не корінний житель, сам я з іншого невеличкого, але мальовничого міста Ржищів.
То ж місце це парк Ukrainian: Бабин Яр Babi Yar (Russian: Ба́бий Яр)
Парк поряд з метро Дорогожичі, тому тут завжди повно людей, молоді, дітей.
Прибраний парк, з великою кількістю меморіалів і пам'ятників. Але більшість з них присвячені геноциду, холокосту (від англ. holocaust).
На фото дійсно я, а за мною Менора (The menorah). Мій nickname: 
Я не єврей, ні, мої батьки українці. Але всі ми пам'ятаємо і знаємо про ту страшну обставину, про холокост. І нічого в цьому дивного, бо ми українці цивілізовані люди й шануємо пам'ять про загиблих у війну і про тисячі загиблих євреїв. Ніколи знову, казали вони...
А ось мій велосипед і та ж менора.
Це вже, мабуть, за моє життя п'ятий велосипед. Життєвий досвід і моя не велика практика допомогли мені знайти для себе найзручнішу форму рами й керма.
Стиль їзди в мене не швидкісний, близько 16 км/год, але інколи я можу проїхати за день 100 км.
По місту їздити мені не подобається , а особливо в Києві, але коли потрібно то їду без проблем.
Трішки далі від Менори, я натрапив на цікавий меморіал, який ще ніколи не бачив раніше.
Ця експозиція називається "Кришталева Стіна Плачу"
Об'єкт просто чарував своєю магічною привабливістю. Цей контраст чорного вугілля в сіру дощову погоду з яскраво прозорими кристалами через які пробивались сонячні промені притягували.
Хотілось знайти по висоті для себе зручні три в ряд кристали, що я і зробив. І притулився до них животом, грудьми й лобом. Це було дивно, але захотілось тут трішки залишитись.
Так я простояв хвилин 5 в повній тиші, накрапав дощик і стіна наче дійсно плакала, стікали крапельки дощу.
Я думав про ситуацію яка була в Україні, про обстріли Києва, про символізм цієї стіни плачу.
Ніхто б і не повірив в Україні, що буде така страшна війна знову. Меморіали нам нагадували про війну, як про чуму, про горе, про страшну трагедію. Здавалось таке могло бути тільки один раз в історії та тільки в 19 му столітті.
І ніяк у 21 му столітті, таке враження, що варвари які нищать тепер Україну, вони весь час були в якійсь часовій пастці, що вони не могли з'явитись з 21 го століття. Це здавалось більш реалістичнішим, ніж те що було насправді в Бучі, Гостомелі, Бородянці та інші...
Здавалось, що ці варвари з роману Джорджа Оруэлла 1984 (Nineteen Eighty-Four)
Роман як прообраз, те що здавалось в цій розповіді фантастикою,зараз насправді відбувається в житті.
Переписується історія, з'являються нові слова на "новоязе", підміна термінів.
Геніальний роман, було над чим порозмірковувати біля імпровізованої стіни плачу.
Але добре що є генії, які складні речі можуть зробити простими, от як мій велосипед.
Мабуть, вірно було б віднести велосипед до категорії - туристичних, ще називають їх "гравійні або туринг" від англ. Touring.
Найважливіша частина велосипеда це рама. Від ідеально підібраної під вас рами та матеріалу з якого вона зроблена, залежить не тільки комфорт їзди, а й ваше здоров'я, особливо суглоби, коліна, спини, рук.
Матеріал це не тільки про ремонтопридатність велосипеда чи вагу, а й комфортність їзди по бездоріжжі.
Неподалік я натрапив на ще один постамент "Ромська Кибитка", гармонічно виглядає поряд мій транспорт для подорожей.
Роми - це "не люди", так вважали гітлерівці, євреї, роми це - щури, казали вони.
Я був так вихований, що нацизм, фашизм, для мене були синонімами, а ці терміни в мені пробуджували тривогу і відторгнення, гидування.
Вбивати живих дітей, старих людей, молодих жінок, сильних чоловіків, розстрілювати, закопувати, заколювати, спалювати, травити газом. Тільки за ради якоїсь дурнуватої ідеї по національній ознаці, для переваги однієї раси над іншою ?
Такого не може ніколи повторитись ! Так вчили мене в Українській школі.
Мабуть, не всі ходили в школу, мабуть, навчали не тому, чи не по тим книжкам вчили, а по якихось темниках навчали тих, хто в цей час обстрілює ракетами пологові будинки, театри, лікарні, будинки культури...
Велотуризм, чимось схожий на кочовий спосіб життя циган.
Як цигани з торбами, так і велосипедисти, нав'ючені великими та маленькими баулами, сумочками, та кишеньками з усіх сторін їдуть з одного міста в інше.
В моєму випадку це дві водозахисні сумки по 18 літрів, вони швидкознімні та роздільні.
Є ще трикутна сумка під рамою, маленька на рамі й кишенька на кермі. Також для пляшок з водою я передбачив кріплення навіть на вилці. Ще вільне місце залишається на верхній частині багажника, де легко кріпиться додатковий гермо мішок. Але сумок багато не буває, завжди знайдеться, що в них упхати.
А на задньому фоні постамент "Меморіал Масовим Вбивствам у Бабиному Яру"
На цьому місці проливались ріки крові, відбувались жахливі розстріли, розстрілювали дітей з батьками, а батьків змушували дивитись на розстріл дітей.
Були вбиті та спалені в крематоріях не тільки євреї та цигани, а і росіяни, українці, поляки, білоруси. Крематорії працювали цілодобово.
А все завдяки одному безумцю Гітлеру та масовій підтримці німецького народу, який повірив що вони діти божі, а всі інші помилка природи.
Українська нація дійсно багатостраждальна, як не голодомор, то масові розстріли, то війна то Чорнобиль.
Це на фото той же меморіал, з іншого ракурсу.
Можливо саме ця яма на фото була заповнена людьми перед розстрілами.
Металеві огороджувальні конструкції з написом про нерозірвані боєприпаси це не музейний експонат, це насправді тут, поруч з парком, росіяни обстрілювали балістичними ракетами цивільне, мирне місто Київ.
І так все це виглядає цинічно, де масово вбивались українці в другу світову, тепер знову гинуть українці від рук держави терористів.
Зовсім поруч біля парку, ракети влучили в спортивний комплекс до якого я ходив ще студентом.
У велопоході ночівля буває настає не там де планував, тому я намагаюсь завжди бути з запасом води, щоб і повечеряти і з ранку кава і вмитись було чім.
Так це набагато важчим робить велосипед, води з собою потрібно літрів 3. Це важкий, але дуже потрібний тягар.
Тому намагатись облегшувати велосипед я не бачу великого сенсу, одна пляшка води перекреслює все облегшення яке вартує сотні доларів, перетворюючи на даремні витрати.
Далі по маршруту я проїжджаю Лук'янівку. Там завжди багато людей і машин, це недалеко від центру міста. В цьому районі є декілька лікарень, одна з них це дитяча, спеціалізована клініка Охматдит.
Там надають допомогу тяжким дітям, висококваліфіковані хірурги, там проводять складні операції по 8-12 годин, врятовуючи життя малим дітям.
Але як бачимо на фото, для держави терориста байдуже куди летять їх "високоточні" ракети, для них це все "воєнні об'єкти НАТО".
Основа велосипеда це рама і вибір матеріалу для неї це важлива складова від якої залежить комфорт та здоров'я ваших суглобів і хребта.
Щоб вибрати найкращий матеріал для рами, на мою думку потрібно враховувати багато факторів:
- співвідношення ціна/якість
- вага
- ремонтопридатність
- еластичність/гнучкість матеріалу
На фото далі ви можете роздивитись мій велосипед, на фоні міста, назви вулиці я не буду вказувати, але це все поруч по моєму маршруту.
Перші мої велосипеди для подорожі були з відносно не дорогого і легкого алюмінієвого сплаву.
Те що в тривалій подорожі рама може тріснути, мене не турбувало, я занадто легкий, та й не так я далеко від дому їздив, щоб довелось десь шукати спеціаліста по зварюванню алюмінію.
Найбільше мені не подобалась жорсткість рами з алюмінію, він майже не поглинає вібрацію й удари приходяться на суглоби та хребет.
Карбон чи вуглеволокно ідеально гасять вібрацію та удари по рамі поглинаються гнучкістю і пружністю матеріалу.
Такі велосипеди дуже легенькі, рама достатньо міцна, але крихка та й для мене дорога.
Для обслуговування такої рами навіть потрібно використовувати ключі з контролем навантаження - динамометричні.
Карбон гарно поглинає вібрацію, вузли такої рами розраховуються на екстремальне навантаження. Але це не мій варіант для туризму.
Тому я для себе обрав раму зі сплаву металу та молібдену і хрому.
В народі кажуть "Хромоль" але не завжди виробник буває чесним і тому можуть неякісний сплав теж в маркетингових цілях назвати "Хромоль".
Виробники рам вже давно обрали для яких типів велосипедів, який матеріал більш підходить, для:
- спортивних - карбон
- туристичних - хромоль
- для бюджетних - алюміній (!)
Хромоль теж не ідеальний, він піддається корозії, ржавіє, тобто боїться води. Але це теж не критично, бо взагалі є велосипеди просто з заліза і служать вони вічно, але догляд для них потрібен, як і для всього іншого.
Молібден (Molybdaenum) - дуже міцний та пружній матеріал.
Хром (Chroma) - частіше це стійкість до корозії, термостійкість, кислото стійкість. Але для мене важлива його пружність.
Рама велосипеда з такого матеріалу може бути ващою за алюмінієву на 2 кг, але пластичність і гнучкість такої рами ви відразу відчуєте, пересівши з алюмінієвого велосипеда.
Особливо при потраплянні в вибоїну чи при трясці по бруківці. Можливо амортизація не така й значна, але ваші суглоби відчують значне полегшення на великих дистанціях.
Ціна такої рами більша за алюмінієву, але дешевша за карбон.
Також металеву раму при поломці в подорожі може заварити будь-який зварювальник напівавтоматом, що не зробиш з алюмінієвою.
Майже всі виробники пропонують для туристичних велосипедів "хромоль", звісно в цьому є доля маркетингу, але ж як без нього.
По дорозі до дому я потрапив до старого свого місця роботи, де працював у 2006 році.
На при кінці 90 х, це був проєктний інститут харчової промисловості, але з появою сучасних технологій для графіки, стали не потрібні велетенські приміщення для кульманів, столів з лінійками та рейсшинами для креслення.
Тому більшість приміщень у 2006 році здавались в оренду. Де я і пропрацював 2 роки.
На фото я навіть бачу вікно без скла свого робочого місця.
Ці руйнування в наслідок потрапляння уламка збитої ракети, який потрапив поруч, через дорогу в житловий будинок.
Про трансмісію велосипеда, можна написати цілу книжку, або про посадку велосипедиста, це ціла наука.
Але до вибору всіх крутящих елементів, потрібно підходить з розумом, головне щоб не нашкодити здоров'ю.
В мене звичайні педалі, "топталки", я так і не придбав собі "контакти".
Та вже я їх і не хочу, немає потреби. Мені вистачає і звичайних.
Це фото я зробив, коли зупинився біля університету де я навчався. Я зупинився, щоб згадати свої студентські роки, веселі та молоді.
А на підлозі я побачив гільзу, яких в місті було чимало, знаходив я пізніше і пулі та навіть колись натрапив на гранату, але це інша історія.
Закінчується моя подорож і історія. На при кінці я заїхав в приховане від дороги чарівне місце, такі місця мають особливу енергетику. По серед міста, серед бетону та асфальту, ховається куточок живої природи.
Про велосипед і кожну конструктивну деталь можна ще багато написати, кожна деталь має значення.
Але зараз має значення для мене інше. Коли хочеться жити, а прилітають снаряди, коли ти біля чарівної річки, а звучить повітряна тривога.
Світосприйняття тепер інакше. Я люблю подорожі, я люблю рухатись, я люблю жити з розумінням того, що я не даремно прожив.
Я б хотів проїхати з миром в серці на велосипеді інші країни, а не з тривогою про майбутнє своєї дитини.
Жити хочеться завжди, навіть в самому кінці, хочеться дихати на повні легені, а кисню зараз не вистачає, мабуть, не можливо надихатись один раз на все життя.
Більше цікавив історій Ви занайдете на сторінці