Для чесних громадян є дві новини: погана і дуже погана. Почнемо з поганої. Бандити вкрай знахабніли і почали «бомбити» вже навіть суддів.
В українському королівстві кривих дзеркал незабаром «професія» грабіжника може стати однією з найбільш бажаних на, так би мовити, ринку праці.
30 вересня озброєні злочинці пограбували розкішний особняк на Печерських пагорбах, неподалік від монумента Батьківщині-Матері. Палац площею більше 500 квадратних метрів належав нічим не примітній судді Наталії Буші та її чоловікові-адвокату. Оцінюють помешкання рядової судді більше ніж у мільйон доларів. Нальотчики вдерлися в будинок, прострелили ноги чоловікові, суддю з донькою закрили в туалеті. Адвоката катували, хотіли від нього 100 тисяч доларів і зброю, заховану в сейфі. Хтось повідомив про стрілянину в будинку. З появою поліції злочинці прихопили з собою кілька тисяч доларів та ювелірні прикраси і втекли. Силовики, як це зазвичай буває, не змогли затримати грабіжників, які відстрілювалися і поранили полісмена. Операція «Грім», звісно, теж нічого не дала.
Десятки до зубів озброєних поліціянтів, які приїхали на місце пригоди, так і не змогли нікого впіймати. Невідома навіть точна кількість грабіжників. Неподалік місця події знайшли труп, правоохоронці припускають, що це один із грабіжників, але це лише припущення. Є інформація, що знайденого уже ідентифікували, це працівник охоронної фірми, родичі загиблого заперечують його причетність до кримінального світу.
Ось так, у центрі Києва, в районі, де мешкають «господарі життя», заходять, грабують, стріляють і спокійнісінько тікають від поліції.
Адвокат Андрій Буша, чоловік звичайнісінької судді Деснянського суду Києва Наталії Буші, досі в реанімації, а його дружина – в шоці. Судді галасують, що всьому виною декларації про їхні статки. Якби, мовляв, статки суддів були засекречені, як і статки силовиків, як, наприклад, декларація розвідника Сергія Семочка, то судді б і горя не знали. В найгіршому разі їм би світило хіба спілкування з журналістами, а так довелося із озброєними нальотчиками поспілкуватися.
Перш за все, треба звернути увагу, що напад було здійснено не на будинок Наталії Буші – насправді напали на будинок колишнього члена ВККСУ, екс-судді Київського апеляційного суду Дмитра Сокуренка, батька судді Деснянського райсуду Наталії Буші.
Дмитро Сокуренко
А от Дмитро Михайлович – фігура для українського правосуддя знакова, мало таких одіозних суддів знайдеш в країні. Останній його юридичний подвиг – зняття арешту з 13 мільйонів швейцарських франків судді Вищого господарського суду України Артура Ємельянова.
Історія замовчує, де юрист примудрився набути такі статки, щоб придбати приватний будиночок в центрі Києва, та ще силу-силенну нерухомості, плюс три автівки представницького класу. Важко пояснити, звідки в людини, яка все життя працювала в судах, в управлінні юстиції, взялися такі скажені гроші. Злі язики кажуть, що саме від таких, як Ємельянов, Сокуренко отримував «відкати» за «правильні» рішення, і тому так казково збагатився. Грабіжники під час нальоту теж щось цікаве розповідали доньці колишнього судді про якісь два мільйони, які той отримав за те, що випустив злочинця з-під варти.
Отже, насправді нальотчики напали не на Наталю Бушу, а на її батька, а вона лише стала жертвою наслідків від оборудок, які прокручував її татусь.
Цікаво, що коїться в душі таких людей, які весь час заробляли неправедним шляхом, отримували шалені статки, використовуючи закон, замість цей закон виконувати. Цікаво було б у того ж Сокуренка запитати: чи варті отримані мільйони того страхіття і приниження, яке пережили його донька і онука під час розбійного нападу? Цікаво: такі, як Сокуренко, коли прокручують свої сумнівні справи, думають про те, що і по них можуть прийти, можуть прийти по їхніх дітей і знущатися з них? Чи, може, він досі гадає, що Бога за бороду вхопив?
Багато у нас таких багатіїв, яких вирізняє ледь не релігійна віра в те, що вони – безкарні. Вони свято переконані у своїй винятковості, навіть богообраності. Чим зумовлена ця абсурдна віра? Недоліками виховання, психічними розладами чи, може, це прояв остаточної деградації, остаточного переходу особи на бік зла?
«Даремно вони вірять у свою безкарність, закон карми – невблаганний», – сказав би якийсь східний мудрець. Але і без законів карми маємо закони суспільного розвитку. Будь-який притомний знавець кримінального світу вам скаже, що нальоти на житло суддів невипадкові – це ознака дестабілізації в країні, пов’язаної із деградацією правоохоронних органів і судової системи. Саме так: суддів «бомблять», бо суддівська система в країні перетворилася на фейк і не виконує своїх прямих функцій. Тож судді, які волають про необхідність засекречення їхніх декларацій, плутають причини з наслідками. Спочатку з’явилися судді-корупціонери, які спустили правосуддя в унітаз і набули шалених статків, а вже потім з’явилися «добродії», які зазіхають на ці багатства, і ніякі засекречені декларації від цих злочинців не врятують.
І можна бути впевненим: цей наліт на будинок судді буде далеко не останнім у списку нападів на шляхетну касту представників нашої судової гілки влади. Зараз гучну справу розглядають у Чернівцях: там герої АТО, чесні хлопці (у всякому разі, раніше вони були чесними), пограбували суддю-баригу, який теж нажив статків, ніяк не співставних з офіційними доходами.
Ця історія з пограбуванням розкішного особняка судді Сокуренка матиме кілька важливих наслідків.
Пограбування стане ще одним козирем у кампанії за скасування декларування майна та статків суддів. Також із пограбування важливий висновок для себе зроблять злочинці й ті, хто ще не став злочинцем, але міркує про необхідність експропріації надлишкових статків у злодюг-чиновників. Це висновок про безсилля поліції.
Поліція вже вкотре демонструє свою недієздатність. Чесно кажучи, упіймати в центрі міста одного, максимум трьох злочинців, які тікали не з порожніми руками і могли уникнути затримання тільки на автомобілі (ну не в підземних ходах Печерської лаври їм переховуватися!) – це справа техніки. Насправді для професіоналів оточити і загнати в пастку кількох зловмисників, які тікають в тебе з-під носу, це не тільки справа техніки – це справа честі. Але наші поліціянти з цим не впоралися. Може, не захотіли лізти під кулі, але найімовірніше – просто не знають, як це робити! Адже пограбування будинку в центрі Києва – ситуація типова, штатна, і в правоохоронців має бути чіткий алгоритм дій з нейтралізації грабіжників, які тікають із пограбованого будинку. Тим паче, з якого будинку – що належить родині впливового юриста-мільйонера!
Ну, і третій висновок, який можуть зробити ті, хто воліє грабувати награбоване – завдяки нальотам можна прославитися! Поліція – недієздатна. «Вишка» відсутня. Тож цілком можна зробити собі кар’єру видатних нальотчиків, таких як Мишка Япончик чи Гришка Котовський.
Ось вам і новий перспективний «соціальний ліфт» відкривається! Ризиковано, чорт забирай, але люди, які повернулися з війни, і не на такий ризик наважувалися. Грабуй награбоване і роздавай бідним! Потім про тебе романи й пісні напишуть. Усі, хто ненавидить владну верхівку, буквально аплодуватимуть! Якщо пощастить і потрапиш до в’язниці – довго не сидітимеш, наступна влада випустить як «борця з режимом». Чим вам не кар’єра, чим не перспектива?
Почитайте форум на сайті «Цензор», присвячений темі пограбування судді в Чернівцях. Ні слова співчуття судді, ні в кого жодного сумніву, що суддя – безчесний барига. «Мєнти, прокурори і судді зараз тероризують простий народ, ведуть проти нього справжню війну. Тому логічним продовженням антитерористичної операції буде терор проти суддів і мєнтів в Україні», – такі думки теж є популярними в мережі.
Автори подібних емоційних меседжів, на жаль, забувають, що кримінальна війна за експропріацію награбованого корупціонерами може стати справжньою громадянською війною в Україні, про яку так мріють у Московії. Але і це не найгірше. Від терору проти корупціонерів загине набагато більше пересічних, чесних громадян (які потраплять чи то під руку нальотчиків, чи поліції), ніж справжніх злодіїв-корупціонерів. Це означатиме хаос у країні, остаточний колапс правоохоронної системи і такий розгул злочинності, який нікому не снився навіть у «шалені» 90-ті. І це є друга, дуже погана новина для чесних українців.
У наляканих суддів так і хочеться запитати: вам страшно, що вас грабують? А не страшно ухвалювати завідомо неправосудні рішення, які створюють загрозу для країни, її цілісності та суверенітету? Не страшно було «Топаза» випускати? Лусваргі коли випускали – теж було нестрашно? Крисіну умовний строк за вбивство давати теж не страшно? Той покидьок-суддя, який відпустив Крисіна, та ще й мав нахабство виправдовувати свої дії «законом» – він і досі суддя? Не страшно було відпускати російських диверсантів, які організували масову загибель людей в Одесі? А «беркутівців», які розстрілювали Майдан, теж не страшно в Росію було відпускати? Страшно стало лише тепер, коли вашим «баблом» почали цікавитися?
Юрій Крисін
Суддівський корпус відмовився від внутрішнього самоочищення після Революції гідності. Всі судді-корупціонери залишилися на «хлібних» посадах, судді не відмовилися від своєї чорної місії – узаконювати забаганки номенклатурно-кримінальної еліти країни. Саме це і стало причиною деградації правової системи в країні.
Ви ж самі розвалювали судову систему, а тепер плачете, що на вас нападають? На вас нападають, бо знають – поліція мишей вже давно не ловить, там сидять хлопці, які давно забули, як розслідувати справи, а знають лише, як «шити» справи. Ловити злочинців нинішня поліція теж розучилася, добре вміють лише лупцювати беззахисних громадян на маніфестаціях проти незаконних забудов. Тому, нешановні судді, не сподівайтеся, що ваші статки захистять, а вас убережуть від катувань нальотчиків. Не лише у нормальних громадян вже немає надії на поліцію, на УДО, на суди, а і у вас.
Безсмертний герой Ільфа і Петрова казав підпільному мільйонерові Корейку: «Будь ласка, побудьте вдома півгодини. За вами приїдуть у чудовій заґратованій кареті!». Так ось за вами, дуже дорогі ви наші (буквально «дорогі»), приїдуть не в заґратованій кареті, але поява цих гостей – упевнені – буде не менш ефектною… Із чим вас і вітаємо, законники ви наші!
Ян Борецький для видання InfA