Лише після того, як РПЦ офіційно і в односторонньому порядку відділилася від православного світу, а значить – і від християнського світу загалом, ми змогли оцінити геній Петра Олексійовича Порошенка, його стратегічну прозорливість. І, не побоюся, закралася підозра, що дії цього державного мужа осіняє сам Святий дух…
Передчуваю, що після отримання Томосу наші церковники матимуть повне право стверджувати, що Русь не лише Володимир, а ще й Петро хрестив. І років за 300-400, коли історичні деталі забудуться, в народній пам’яті постать Петра Олексійовича зіллється з фігурою апостола Петра. І тоді вже ніхто не зможе експлуатувати прикрий збіг імені та по-батькові нашого очільника з ініціалами одного персонажа з півночі, який потрапив в історію тільки тому що помер від гонореї та завадив у 1709 році Україні приєднатися до Євросоюзу.
Якщо й далі справи автокефальні підуть в Україні з таким же успіхом, недалекий той час, коли сакральність фігури нашого Петра сягне воістину путінських масштабів. І тоді чекати нам справжньої небесної симфонії Церкви і Держави, як це вже давно сталося в Московії, де Ґундяєв гундить про духовну спорідненість між Владіміром Путіним та князем Володимиром.
А поки що наш уже майже святий Петро крокує від перемоги до перемоги і у всьому діє з бухгалтерською точністю та відповідно до суворих християнських заповідей. І права рука в нього не знає, що робить ліва: однією долонею він відштовхує від себе російських пропагандистів у США й каже їм гнівно «Ви не журналісти!», а іншою разом з СБУ і Нацрадою з питань телерадіомовлення допомагає російським пропагандистам як удома почуватися на «тимчасово неокупованих» українських територіях.
Десятки тисяч українців уже петицію підписали, ледь не благаючи заради Христа: згляньтеся, пане Президенте, чиновники та депутати, зверніть увагу на два пропагандистських рупори Кремля, які сіють ненависть до України й розруху в головах! Невже Україна не може себе захистити? І навіть вже Верховна Рада підтримала петицію. А Президент усе мовчить, та й РНБО не поспішає розбиратися з російськими інформаційними військами на нашій території. Либонь, усю жагу боротьби з російською пропагандою гарант нашої Конституції витратив у вересні в ООН, коли російських псевдожурналістів викривав.
А чого варта патріотична військово-морська рапсодія Президента – там теж християнські принципи торжествують, та ще й як торжествують! Україна демонструє таке масштабне підставляння росіянам своїх щок (а заразом – і інших важливих органів) в Азовському морі, що це вже на межі релігійного подвигу! З таким самозреченням просто в пельку росіянам власних моряків із кораблями без охорони відпускала Україна, що аж американці заздрити почали нашій силі віри й буквально силоміць нам два катери берегової охорони всучили. Крім того, якось примусили Порошенка і керівництво ВМС України ще кілька катерків вітчизняного флоту пустити через Керченську протоку, щоб росіянам хоч було на кого нападати, коли надумають азовське узбережжя окупувати. Заздрять нам, це ж зрозуміло, не хочуть, щоб захисники Маріуполя знову святими виглядали на тлі російського монстра.
Та це не перша напасть, яку «блудниця на водах» (колись Британія, а нині – США) насилає на нашу богобоязку еліту на чолі с Порошенком. Ну не хочуть наші депутати-подвижники та чиновники-аскети мілітаризації країни! Хочуть словом Божим і вірою з усіма ворогами, особливо росіянами примиритися й жити в любові та злагоді. Аж ні, «блудниця на водах» нову пастку підлаштовує для наших обвішаних веригами чиновників – уже фрегати типу Oliver Hazard Perry підступний Держдеп хоче передати Україні.
А з цими фрегатами, не дай Боже, можна і Росію перемогти в Чорному морі. Цього наше христолюбиве керівництво допустити не може, адже усе на світі перемагає любов, а не американський флот…
Відверто кажучи, не знаю, як наш Президент і його вірні зброєносці Пашинський із Турчиновим викручуватимуться з чергової американської халепи. Але впевнений – викрутяться. Винесуть уроки із попередньої історії з триклятими катерами Айлендами. Бачить Бог, не хотіли наші керманичі, щоб американські катери стали знаряддям убивства! Адже наскільки краще було продати їх і віддати ці гроші церкві (неважливо якій) для богоугодних справ. Тож якщо з катерами не вдалося здійснити божу справу – із фрегатами точно вдасться. Продадуть куди-небудь в Індію, собі добра наживуть та й «насєлєнію» приємне зроблять. Не боги горшки ліплять!
Ой, погано знають світові імперіалісти та російські Свідки ядерної смерті, що не так просто наших очільників від християнських ідей відвадити! Якщо хто не в курсі, секту Свідків ядерної смерті заснував ще один почесний святий і галерний раб – Владімір Путін. Про це він повідомив своєму народові на Валдайському форумі 18 жовтня в Сочі.
Отож попри всі зловорожі задуми із Заходу та Сходу попереду всього українського істеблішменту, всіх цих «зорянів» зі «шкіряками», всіх цих фальшивих прихильників автокефалії знову опинився наш Президент. Він не побоявся пожертвувати заради миру своїм власним добром: вирішив продати своє дітище, де гартують нашу військово-морську міць – «Кузню на Рибальському». І кому б ви думали? Northrop Grumman Corporation? Не вгадали. General Dynamics? Теж ні. Беріть вище – самому Сергію Тігіпку!
Ось тут президент, здавалося би, дав маху… Бо продати завод вирішив людині ще миролюбнішій і гуманнішій, ніж він сам. Сергій Леонідович – це ж автор гасла «Мир за будь яку ціну».
Чому, чому, чому в Моспархаті пана Тигипка досі до лику святих страстотерпців не зарахували?! Повним кавалером усіх орденів Сергія Радонезького не зробили? Можливо, він уже кавалер, а ми просто не знаємо? Бо такий апофеоз гуманізму і всепрощенства, мабуть, тільки Сергію Леонідовичу і доступний, ну і ще Путіну, хоча навряд чи…
Але президент не схибив із продажем «Кузні» миролюбному Сергієві. Просто задум Петра Олексійовича настільки глибокий, настільки сакральний, що тільки мешканцям небесного Єрусалиму доступний. Тому не лякайтеся, якщо не зрозумієте з першого разу.
Та Сергій Леонідович – ніякий не голуб миру, а запроданець, що жадає крові нашої ріднесенької еліти, яка так прагне Томосу! І про це президент давно здогадався. Адже що Тігіпко нам пропонував 2014 року – мир за будь-яку ціну? А що означає «мир за будь яку ціну»? – може запитати пересічний українець. Нам пропонують усе віддати, щоб війна припинилась? І свою свободу теж? Тігіпко пропонує нам мир із Московією, щоб ми, як Німеччина 45-го, капітулювали? Щоб зі стратою всього керівництва країни, з масовим зґвалтуванням наших жінок російськими солдатами, з вивезенням з країни всього цінного, що лишилося? Оце таку ціну нам пропонує за мир добродій Тігіпко? Отож Президент (і Свята Трійця йому в підмогу) зметикував своїм богоподібним розумом, що мирні пропозиції нашого «вічного комсомольця» – не що інше, як доріжка до пекла, вимощена благими намірами.
Насправді Тігіпко в ролі улесливої брехливої лисиці своїми пасажами про мир просто бажає смерті Петру Олексійовичу та іншим христолюбивим чадам, які так славно управляють Україною! А сам «сильний українець» – геть не сильний, а смердюча гієна. Президент легко прорахував згубні наслідки тігіпковських ініціатив і мудро вирішив: нехай забирає собі військовий завод, не потрібна справжньому святителю Русі ніяка зброя. А сам Тігіпко тією зброєю й подавиться, нехай його «Гюрза М» покусає і штурмові «Кентаври» розірвуть!
Так воно і станеться. Бо після отримання Томосу історична правда восторжествує, центром Русі, як і належить, буде Київ. А на місці Московії болота мокшанські залишаться і взагалі казна-що. Ну справді, що може бути на Московії після того, як Путін на Валдайському форумі оголосив росіян сектою Свідків ядерної смерті?
Судячи з заяв Пу, росіяни усі разом потраплять до якогось раю, щоправда, специфічного, дуже схожого на російське телебачення з кисельовими-соловйовим, і будуть вічно дивитися аналітичну програму, де їм торочитимуть, як круто загинути за мільярдерів, і про те, як жидобандерівці разом з афробандерівцями та бандерівцями з «ІДІЛ» планують розчленити скрєпоносну імперію. А на вершині усієї цієї благодаті у російському раю возсідатиме з кривою чекістсько-азійською посмішкою сам хан-товаріщ Путін.
Ян Борецький для видання InfA