Порошенко і Тимошенко зробили достатньо, щоб за них українці не голосували. Всією своєю діяльністю вони довели, що їхнє перебування на вершині влади небезпечне для держави, у всякому разі змін на краще від цих двох чекати геть не варто. Але й альтернативи ЮВТ і ПОП, як стверджує соціологія, ніби немає. Ось у такий трагічний і абсурдний політичний глухий кут ми себе загнали.
Все, що роблять ці лідери останнім часом, тільки підтверджує, що їм начхати на громадян і на майбутнє країни. Вони хочуть у будь-який спосіб виграти вибори.
Порошенко це робить грубо, Тимошенко – тонше, але теж фальшиво. По-перше, ПОП все активніше почав рядитися у шати патріота. В армії вітання «Слава Україні!» нарешті наважився запровадити. Натомість, чи не на кожному кроці таврує націоналістів, які ще 2014 року виступили з ініціативою про військове вітання «Слава Україні!».
Де тільки може, наш Гарант сипле прокльони загарбницькій Росії. Ось на відкритті лінії з виробництва боєприпасів згадав про 10-ту річницю з дня нападу РФ на Грузію й запевнив, що «з тих подій ми зробили свої висновки».
Та чи зробили? І найцікавіше – а які висновки? Боєприпаси – це добре, але, скажімо, як можна бути щирим патріотом і спокійно дивитися на те, як кум Путіна загарбує український інформаційний простір? А його дружина збирається на «танцях з зірками» повідати свої «секрети фірми» дівахам, які тільки й мріють відірвати собі такого чоловіка, як у Оксани Марченко. Сам ганебний Медведчук зібрався до парламенту й спокійно туди потрапить із проектом «За життя». Якщо вірити соціологам, у цих добродіїв буде непогана фракція – осіб 30, не менше. Чудові партнери для нової коаліції, чи не так, Петре Олексійовичу?..
Невідомо, яким макаром, але два потужних телеканали перейшли у повне підпорядкування очільника «Українського вибору». І цей факт нікого не гребе! Ні президента, ні Нацраду з питань телерадіомовлення. А куди дивиться СБУ? Мабуть, напряму Медведчуку ці телеканали не належать і все законно, тому в наших чиновників-патріотів і претензій немає до діяльності «112» та «Ньюзван». Та щоби встановити причетність Медведчука до редакційної політики цих телепропагандонських ЗМІ, не потрібно глибоко копати чи викривати сірі схеми власності. Достатньо проаналізувати їхній контент, як це зробив журналіст Ярослав Зубченко на сайті «Детектор медіа»: він чітко і послідовно довів, що телеканал «112» ретранслює відверту пропаганду антиукраїнських поглядів Медведчука. Журналіст дивується – чому на каналі «геніальні» одкровення лідера «Українського вибору» не супроводжують примітками «реклама» чи «увага, кум Путіна!», чому навіть не намагаються опонувати цим ворожим пащекуванням?
Деякі підручні Медведчука на «112 Україна» таку ахінею несуть, за яку і в «русскам мірє» можна по пельці дістати. Такий собі політичний псевдоексперт Всеволод Степанюк 9 серпня взагалі пустився берега – заявив, що нацисти на кращих умовах вивозили людей з України під час війни на примусові роботи, ніж це відбувається з нинішніми заробітчанами. В принципі це можна інтерпретувати як заперечення фактів нацистських злочинів. Чолов’яга каже, що типу німці вивезених до Німеччини українців одягали й годували. Ну не скотиняка цей Всеволод Степанюк? Може, хотів би пожерти пару років брюкву з рук ввічливих німецьких наглядачів, які за просто так і вбити могли? Може, йому теж такої дієти закортіло?
Журналісти, звичайно ж, проковтнули відбілювання нацизму в українському ефірі. Ну що з них взяти? Хлопець і дівчина зовсім ще молоді, та ще й явно достатньо «застібнуті» старшими товаришами. Може навіть, їм уже й розтлумачили, що то Бандера Другу світову розпочав. Хто їх знає… А от чому в СБУ, ГПУ, МВС чи де там іще не помічають, що прихильники Медведчука роблять заяви, які слід кваліфікувати як заперечення злочинів нацизму? Оце питання.
Однак повернімося до головного. Чому Президентові-патріоту так затишно з кумом Путіна в одній державі? Можливо, бо і з самим Путіним у них дачі поряд? Про це журналісти дізналися давно – ще минулого року розкопали, що у Порошенка в Іспанії є вілла. Але чомусь галас здійнявся саме зараз, коли Президент зник на кілька днів з телеекранів. За версією журналістів-розслідувачів, відпочивав він саме в Іспанії, десь між Ґібралтаром та Малаґою.
Чому ж Президент так сполошився, коли на цю тему знову вирішили матеріал на «1+1» пустити в ефір? Особисто (!) журналістці зателефонував і вимагав зняти сюжет: «Не відпочивав я в Марбельї поряд із віллою чи то Путіна, чи то Пономарьова, а де діти відпочивали – я взагалі не знаю!».
Отакої! Ну, по-перше: навіщо так нервуватися через якийсь матеріал на «плюсах», де повторюють уже загальновідоме? Невже в країні немає актуальніших проблем для Президента?
По-друге, Президент зізнався, що він поганий батько. Як це так – під час війни дітей відпускає напризволяще, без контролю? Нехай ФСБ і ГРУ їх викрадають, вербують, а потім шантажуватимуть нашого патріота-Президента? Але Петро Олексійович цього не боїться. Можливо, саме тому, що з Путіним дачі поруч? Завжди можна домовитися… Так виходить? А ще на сторінці Олександри Порошенко з’явилася світлина, на якій дівчина сидить на гойдалці з написом «Святкування життя». Все-таки добре, що хоч діти ПОПа «святкують життя» в обікраденій країні, яка спливає кров’ю й ховає щодня своїх синів!
Давно відомо, що війна – це вкрай незручний час для відпочинку керманичів держав, що воюють. Домашній режим. Народ має бути впевнений, що національний лідер разом з усіма переживає тяготи війни. Для піару правильно було би нашому героєві відпочивати десь у Затоці чи на Арабатській стрілці, а краще взагалі не відпочивати, і щоб діти в армії служили, а не на депутатських харчах жиріли й «святкували життя».
Все це знає і сам Президент, і його піарники – від Медведєва до Гриніва, але їм начхати і на думку народу, і на імідж лідера держави. У них геть інші завдання.
Тимошенко не так очевидно нехтує думкою української спільноти. Навіть ідею нового суспільного договору висунула, перезаснування країни бла-бла-бла. Найкращі інтелектуали країни вже скільки списів зламали в дискусіях про нову конституцію, що справжню стіну на кордоні з Росією можна побудувати.
І все б нічого, якби ця піар-кампанія ЮВТ так любенько, так органічно не вписувалась у хор «примиренців»-прибічників миру будь-якою ціною імені Сергія Тігіпка. Мир за будь-яку ціну – це ж капітуляція, чи не так? А в нас цих латентних капітулянтів розвелося, як на сучці – бліх. Медведчук з «Українським вибором», Тарута зі своєю «Основою» патякає про необхідність якихось компромісів із сусідніми державами. Мураєв із Рабіновичем чи не щодня з телеекранів голосять про необхідність «домовлятися» з терористами «Л/ДНР», тут-таки Бойко з традиційним воланням «Услиштє Васток!». Чи не надто активно почали нас програмувати на компроміс? Можливо, це новий тренд, а ми цього ще не помітили?
І ось до цього хору «голубів миру» приєдналася Юля зі своєю «Новою стратегією миру». Звичайно, її мирні ініціативи цілком обґрунтовано не викликають довіри.
Кажуть, вона геніальний тактик. Тоді мала б усвідомлювати, що зі своїми мирними ініціативами в компанії з Медведчуком і Тарутою вона, як провісник модернізованої України, виглядає доволі дивно, якось неприродно.
Однодумці Медведчука й Тарути теж розповідають про новий суспільний договір, який враховуватиме розмаїття регіонів, завдяки чому їм, бачте, вдасться об’єднати країну, чи як вони люблять казати, «зшити». Ніби у нас справді є протистояння між Сходом та Заходом…
Тож є цілком небезпідставні підозри, що і ЮВТ хоче влізти у президентське крісло та в парламент на тренді нового суспільного договору під соусом модернових ідей перебудови держави, а насправді протягує спільну з іншими представниками «еліти» ідею компромісу з Росією і миру будь-якою ціною. Бо якби Тимошенко хотіла відокремитися у своїй піар-кампанії від Медведчука й Тарути – говорила б не про стратегію миру, а про стратегію ПЕРЕМОГИ над РФ та над внутрішніми ворогами.
Треба визнати, що «Батьківщина» запопадливо підмостила собі соломки і вписала пункт про сильну армію, яка зможе дати відсіч Росії. Але дуже помітно, що коли ЮВТ говорить про мир – вона душу вкладає, а про перемогу – фальшивить і навіть менш переконлива, ніж нинішній Президент. Це дивно, бо Тимошенко була завжди артисткою. Але на старті цієї президентської кампанії вона виглядає якось не по-справжньому – якась вона декоративна, мультяшна, ніби віртуальна. Чим це пояснити?
Отже, можновладці готують нам «компроміс» на майбутніх виборах Президента і парламенту. Остання соціологія показує, що серед лідерів уподобань – ставленики олігархату Тимошенко, Порошенко, Бойко, Рабінович, безликий Гриценко і два віртуальних персонажі – Вакарчук і Зеленський. Таке враження, що соціологи присутністю цих двох шоуменів тільки хочуть підкреслити абсурдність наступних виборів. Дивно, чому вони в рейтинг вставили Зелінського і Вакарчука, а не Доманського і Притулу?
Маю припущення, навіщо формується саме таке електоральне поле. До парламенту, за поточними даними соціологів, мають потрапити «Батьківщина», «Опоблок», «Громадянська позиція», «Слуга народу», «За життя», «Радикальна партія» і БПП «Солідарність». З такого конгломерату можна буде і коаліцію вибудувати, що освятить конституційні зміни, яких вимагає Путін. Ось вам і «перезаснування країни», про яке так охоче теревенять усі любителі миру! Тільки, панове Жмеренецький і Дацюк, не для вас це «перезаснування» готують, не задля розквіту мережевих спільнот і прозорої держави, а задля легітимації Захарченка та інших бандитів. Ось у таку логіку «компромісне» НЛП чудово вписується.
«Так за кого ж голосувати на наступних президентських і парламентських виборах?» – запитаєте ви. Відповідь дуже проста, бо в нинішній Україні відповіді на запитання з розряду «Що робити?» дуже прості, тільки виконувати ці прості рішення вкрай складно.
Україна має пройти етап національної держави, якщо дійсно воліє увійти до кола передових держав. Вона має пройти той етап, який пройшли всі, по-іншому не вийде. Треба голосувати за єдину ідеологічну партію, яка ще залишилася в Україні – за «Свободу». Як би ви не любили Тягнибока, як би вас не дратувала українізація, але потрібно пройти цей етап. Ми повинні пожити в країні, де є український бізнес, а не філії світових ФПГ та злочинних угрупувань, де ЗМІ належать не російським агентам, а національному бізнесу (якого у нас обмаль), де пантеон зірок шоу-бізу формується не в Москві, де громадських активістів фінансують не тільки західні чи східні донори.
Ми багато років тупцюємо на місці й боїмося бути собою, як ті заручники, яких після тривалого ув’язнення випустили, а вони знову собі шукають наглядача. Я не кажу, що така Україна досягне успіху, стане найбагатшою державою світу і виведе людство в космос – я кажу, що іншого шляху, крім етапу державного націоналізму, немає.
Ян Борецький для видання InfA