Нудьга зараз вважається чимось соромним. Типу, якщо ти не на роботі, не читаєш книжку, не прокачуєш себе чи хоча б не скролиш стрічку — то з тобою щось не так. Але ж, якщо подумати… саме в тій тиші, у

Бо тема така, знаєте, наче банальна, але мене вона не відпускає. Це про море.

Якщо ви колись заблукаєте в Одесі, зробіть собі послугу — заверніть у перший-ліпший двір старого будинку. Не в сучасну новобудову з ідеальними клумбами, а туди, де стіни потріскані, двері різні за кольором,

Ще десять років тому відреставрований посуд вважали ознакою бідності або надмірної сентиментальності. Сьогодні він — частина світового руху slow living, апсайклінгу та усвідомленого споживання. І хоча

Привіт. Я пишу тобі не як майстриня, а як людина, яка вчиться щодня — навіть після сотень відреставрованих чашок і тарілок. Ти, напевно, вже знаєш, як це виглядає на фото: тріснутий посуд, золоті лінії,

Одеса прокидається з шумом тролейбусів і запахом кави з вулиці. Я живу на третьому поверсі старого будинку з облупленою штукатуркою, де у дворі завжди хтось лагодить велосипед, а коти вважають себе

Я давно помітила, що є рухи, які неможливо вигадати — їх можна тільки згадати. Коли я беру до рук стару керамічну миску, мої пальці рухаються ніби самі. Вони обережно намацують вигини, шукають сколи, зчитують

Люди думають, що я просто розписую чашки чи клею уламки. Але для мене це не зовсім про посуд. Це про паузу. Про те, щоб торкнутися чогось з історією — поламаного, недосконалого, але живого. Коли береш

Я Ліза Люблю знаходити покинуті речі, особливо старий посуд — тріснуті чашки, тарілки без пари, кераміку з плямами часу. Даю їм нове життя: шліфую, фарбую, декорую й іноді додаю щось зовсім несподіване.