There is a theory that the elderly feed on the energy of the young. Children, too, absorb the energy of adults, though it is different—they grow and need to feel that mature energy for their own sense of security. But the old can be greedy, draining those who haven't yet learned how much to give and how much to keep for themselves.
Have you ever noticed someone staring intently at you, just waiting for you to meet their gaze? That is the exact moment of exchange—or theft. An art gallery or a museum is the perfect "hunting ground" for this kind of energy.
This is a continuation of my previous post
If the first was my "date" with a Genius, this second part is my "study" of human souls through the mirror of art.
I’ve already written about the girl with the bow and the boys "catching flies"—the perfect starting point. Here they are: the heirs of Shevchenko! The Technicians and the Esthetes!
On the ground floor, young girls linger in front of a printed copy of Kateryna, a replica made for sale, instead of immersing themselves in her real embrace on the third floor. Who do they see? A girl, a serf, or a young pregnant Ukrainian woman? How do we look at ourselves through the lens of Shevchenko?
A print will always be just a print; it lacks the volume and the depth of layered oils. Kateryna is not just canvas and paint—it is a mirror. It is filled with genuine visual gems and pearls. Everyone sees in her only what they are already filled with themselves.
It is more than just an illustration of Shevchenko’s poem; it is a complex manifesto and an "anti-colonial symbol." Notice how Kateryna is bathed in light, while the soldier is depicted with dark, shadowy strokes. Their poses, the details, the emotions—Kateryna’s stance has even been compared to Raphael’s Sistine Madonna. I stood there alone, soaking in this intellectual pleasure.
Then, I sit in the middle of the great hall. Being a spectator is also an art—the ability to hear the hum of the crowd without losing your own silence. Sketches hang on the walls, visitors study the artist’s life path, but I watch the people as if they were a "living exhibition."
Some came just for a selfie, to check in at a famous event; others, like a class of 9th graders, were brought by a teacher instead of a lesson. But then, there are those who came for a true "audience." It’s a good moment to reflect on how we consume art today—through a screen or through the touch of a gaze.
In youth, when we aren't yet mature and need meanings "chewed up" for us, we are forced through tours, saturated with the art of patriotism. They don't yet know that Taras [Shevchenko] is about them, about their future freedom. Right now, they are bored. But perhaps in ten years, they will remember that Kateryna when they are searching for their own answers. This is about the seed being planted now.
Later, we might go with friends, like the girls I saw debating the "ears" in a portrait. It’s brilliant! While some look for the soul, others look for anatomical flaws. It’s about our perfectionism. Do we know how to see beauty in imperfection? Shevchenko wasn't afraid to be imperfect, and in that lies his courage.
On one wall, enlarged paintings flashed in sequence. An elderly lady stood opposite me. And I... I was suspended in that whirlwind of human energy. You know that feeling when, above the general noise, an emotion jumps out—delight, laughter, an exclamation? That is a person with an abundance of life force, sharing it with all of us in the room. I got my dose when I realized the lady was still standing there, eyes wide. It turned out I was blocking part of the projection while I was listening to the hum of the world.
Then, on the third floor, I noticed an intriguing soul in striped stockings. Positive energy radiated from her. She was reading a book, framed by mirrors, in a way that felt almost cinematic. The mirrors in those frames wait for those who aren't afraid to see themselves—free, flawed, and real.
An old painting and a modern person can truly interact. Art makes us "accomplices." Shevchenko painted freedom; it is up to us to recognize it and bring it to life.
That day, I wasn't just a spectator. I felt like a researcher of the energy world’s structure. Those in the gallery weren't feeding on each other; they were creating a new, collective energy through their interaction with art.
Adapted and translated English by Gemini
-Taras Shevchenko: The most iconic Ukrainian poet and painter, a symbol of national spirit and freedom.
-"Kateryna" (1842): One of Shevchenko’s most famous oil paintings. It depicts a young Ukrainian woman abandoned by a Russian soldier (a "moskal"). In this essay, it is viewed not just as a tragedy, but as a powerful anti-colonial manifesto.
-The "Third Floor": A reference to the National Museum where the original masterpieces are kept, symbolizing a transition from superficial consumption to deep, authentic connection.
Є така гіпотеза, що старші люди живляться енергією молодих. Діти також живляться енергією дорослих, але то трохи інше, вони ростуть і їм потрібно відчувати зрілу енергію для безпеки. Старші ж висмоктують жадібно в тих хто не вміє контролювати скільки може віддати і скільки йому потрібно залишити для себе.
Чи бачили ви як пристально дивиться на вас хтось, чекаючи поки ви подивитися на нього? Це саме той момент обміну або крадіжки. Картинна галерея, музей — це ідеальне місце для такого «полювання» за енергією.
Це продовження мого попереднього допису
Якщо перший допис був моїм «побаченням» із Генієм, то другий - це моє «дослідженням» людських душ через дзеркало мистецтва.
Я вже писала про дівчину з бантом і хлопців, що ловили ґав — це ідеальний старт. Ось вони- спадкоємці Шевченка! Технарі та Естети!
Молоді дівчата довго вдивляються на першому поверсі в роздруковану копію "Катерини" , створену для продажу, замість того, щоб поринути в її обійми на третьому поверсі. Кого вони бачать? Дівчину чи кріпачку, вагітну юну українку. Як ми дивимося на себе через Шевченка?
Роздрукована копія завжди буде копією не маючи того об'єму і глибини накладених фарб.
"Катерина"— це не просто полотно і олійна фарба, це дзеркало. Вона наповнена справжніми образними знахідками, перлинами. Кожен бачить у ній те, чим наповнений сам.
Це не просто ілюстрація до однойменної поеми Шевченка, а складний маніфест і "антиколоніальний символ". Зверніть увагу- Катерина зображена світлом, москалик- темними художніми засобами, їхні пози, деталі, емоції. Позиція ніг Катерини порівнюють з "Сікстинською Мадонною" Рафаеля. Я залишилася на одинці і прониклася цією інтелектуальною насолодою.
А потім я сідаю посеред великої зали. Бути глядачем, це теж мистецтво. Вміння чути шум натовпу і не губити власну тишу. На стінах розвішані малюнки, поруч відвідувачі розглядають життєвий шлях художника, а я споглялаю на людей як на «живу експозицію». Хтось прийшов зробити просто селфі, відмітитись на відомій події, когось як той 9-В клас вчителька привела замість уроку, а хтось — справді на аудієнцію. Це гарний момент подумати про те, як ми сьогодні споживаємо мистецтво- через екран чи через дотик погляду.
В юності, коли ми ще не зрілі і потребуємо "розжовування" сенсів, то нас примусово водять по екскурсіям, насичуючи наш мозок мистецтвом патріотизму. Вони ще не знають, що Тарас — це про них, про їхню майбутню свободу. Зараз їм нудно, але, можливо, через 10 років вони згадають ту «Катерину», коли самі шукатимуть відповіді. Це про зерно, яке засівається зараз.
Пізніше ми можемо іти за компанію з друзями, як ті дівчата, які дискутували про «вуха». Це ж геніально! Поки хтось шукає душу, хтось шукає анатомічні помилки. Це про наш перфекціонізм. Чи вміємо ми бачити красу в недосконалості? Шевченко не боявся бути неідеальним, і в цьому його мужність.
На одній з стін вмикалися почергово збільшені картини з зазначенням року написання. Старша пані стояла навпроти мене. А я , я зависла в тому вихорі людської енергії. Знаєте, коли повз загальний шум вистрибує емоція захоплення, сміху, вигук. Ось, це та особистість з надлишком життєвої енергії і вона ділиться нею з усіма нами, хто перебуває в цій мистецький залі. Я отримала свою дозу, коли помітила , що та пані далі стоїть навпроти мене, широко відкривши свої очі. Виявилося, що я закрила собою частину ілюстованої стіни, поки слухала загальний шум.
Потім на третьому поверсі я помітила цікаву особистість в смугастих панчохах. Від неї також лилася позитивна енергія. Вона кінематографічно читала книгу в оточенні дзеркальних рам. Дзеркала в рамах чекають на тих, хто не боїться побачити в них себе — вільного, недосконалого і справжнього.
Стара картина — сучасна людина можуть взаємодіяти. Мистецтво робить нас «співучасниками». Шевченко намалював волю, а ми маємо її розгледіти і втілити.
В цей день я була не просто глядачкою, я відчувала себе дослідницею структури енергетичного світу. Присутні в галереї не живитися енергією один одного, вони створювали нову спільну енергію взаємодії з художніми образами.
