Всім привіт!
З Великоднем усіх вас, друзі, хто святкує у ці дні!
Скучила за всіма. Настрій не святковий. Буде свято, коли врешті закінчиться війна. Буде свято, коли я прилаштую своїх підопічних і зможу зітхнути з полегшенням.
У мене такого майже ніколи не було. Це чарівний час цвітіння аличі і форзиції. Мій улюблений час! Навіть торік, у розпалі війни і відчувала більше радості від споглядання природи. Зараз мою радість хтось випив і вже те, що я пишу ці рядки — це щастя.
Контрасти весни. Різниця у часі — тиждень.
Ходили з мамою святити паску.
Як тільки я почала писати ці слова і обирати фото до поста, то стало легше і веселіше. Отож, якщо вам зле, пишіть сюди:) Найбільша мрія - пошвидше виїхати в село, де я зможу більше писати, творити і менше думати про дурниці. Оце ми з мамою були в селі десь тривалістю добу. Думки там думаються зовсім інші.
Львів для мене — це концтабір покинутих тварин... Але насправді не лише Львів. Маленькі містечка у ще гіршому стані. Я хочу врятувати всіх, але не можу, ну бо я не Бог. Тут лише підхід держави і свідомість простих мешканців можуть щось змінити.
Від усвідомлення цього починається депресія. FB це взагалі зло...
Зліва — Юпітер, котик без очей. Справа — новонароджені діти вуличної киці. Внизу — мамин Нюша (це хлопчаче ім'я і нашому випадку).
В місці, де думаються інші думки.
Сьогодні мене не туди заносить, адже я пишу в ініціативу 
Та перегляд цих світлин приносить мені радість і сподіваюся вам теж. Весну не зупинити!:)
