Минулої суботи моя тітка їхала до Яворова і взяла нас з дітьми із собою, оскільки мала місце в машині. Я вирішила поїхати до мами, бо давно хотіла навідати її, підтримати морально, поговорити про те, як вона себе почуває, тому що нещодавно вона поховала рідного брата — мого дядька, який загинув у боях за Батьківщину.
Ну і привезти туди Маркіяна, бо там уже була його двоюрідна сестра — однолітка, з якою вони дуже дружать. Він любить бути з нею, а також любить бути в баби, навіть коли він сам. Ми його там залишили зараз, і він щасливо проводить свої дитячі дні, своє дитинство — там, де виросла і я. Тому що ми в баби проводили всі канікули, а мама зараз живе в бабусі, доглядає за нею. Наша ж квартира здається в оренду.
Тож це був гарний день. Після обіду, після теплої розмови, я просто вийшла на момент на город. Мені подобається, що в мами дуже багато квітів. Я звикла до цього, так і в себе зараз, коли ми вже живемо окремо з чоловіком — я теж висаджую квіти. У нас, звичайно, з мамою різне бачення, але ми сходимося в одному: квітів має бути багато. Я дуже полюбляю квіти. 🌹🪷
Ось і в мами досі багато квітів — вона їх садить усюди, де тільки може. І мені це подобається. Ось, наприклад, ці ромашки. Начебто проста квітка, але після дощу, коли вийшло сонечко, вони так гарно виблискували в промінчиках світла, з тими краплинками води, дрібненькими, що вкривали їхні пелюстки… Я просто не могла не сфотографувати ці ромашки. Хоч вони й знаходились у тіні будинку, цей контраст світла і тіні, ця свіжість після дощу — просто зачарували мене.
Ще й атмосфера батьківського (чи то пак дідівського) чи навіть точніше буде сказати бабусиного... Тому що дідусь уже помер кілька років тому, і цей будинок у мене завжди асоціювався з бабусею. Вона дбала про нас, коли ми проводили в неї канікули. Зараз вона вже старенька і часто не розуміє, що робить. Тож мені боляче завжди спостерігати, як колись весела, активна людина поступово згасає, перетворюючись на бліду тінь себе колишньої. Сумне таке життя...
Але я все одно її дуже люблю. 💗