Вчора у нас був перший цієї осені заморозок (чи приморозок, не знаю як правильно 🤔), то ж вранці все було вкрите наче білим покривалом – трава, кущі, предмети не під дахом (під накриттям заморозок не опустився) і навіть троянди, які все ще цвіли. Ці тендітні квіти наче хтось присипав сотнями кристаликів дрібного скла, що виблискували у променях сонця, яке піднімалося від горизонту.
Я вийшла на подвір'я і, як завжди, почала оглядати рослини. Вранці було досить прохолодно, але не могла не зупинитися, щоб милуватися цією красою. Троянди, хоч і були трохи приморожені, виглядали дуже ефектно, а сріблястий іній на листі та пелюстках додавав їм якусь особливу, кришталеву ніжність. Наче сама природа вирішила прикрасити сад на честь першого справжнього осіннього ранку.
Тим не менш, зранку повітря було дуже чистим, а сонячні промені поступово розігрівали все довкола, і згодом біле покривало почало танути. Рослини оживали після нічного морозу, а трава знову набувала свого яскраво-зеленого кольору. Проте ті кілька хвилин, коли сад був увесь білим, запам'яталися мені надовго. Це був тихий момент переходу осені у свою холоднішу фазу.
Після такого ранку стає зрозуміло, що зима вже не за горами, і треба підготувати сад до холодів. Але попри це, є щось магічне в перших заморозках – це знак, що природа поступово змінюється, і навіть мороз може створювати таку незвичайну красу.
