Привіт, друзі!
Після мого вчорашнього різдвяного допису про Львів сьогодні знову буде різдвяний пост, але цього разу про Валенсію (знову ☺️). Я повертаюся думками до цього прекрасного міста, яке ми відвідали з друзями приблизно за тиждень до Різдва. У мене залишилося ще багато спогадів і чимало фотографій, якими я з вами поступово поділюся.
Я вже писала, що загалом удень у Валенсії різдвяний дух відчувався не надто сильно. Проте ввечері, коли на центральних площах запалювалися вогні, це відчуття таки з’являлося. Святкова ілюмінація, великі ялинки, прикрашені вогнями, — зображеннями яких я вже ділилася раніше — створювали справжню атмосферу Різдва.
Сьогодні ж хочу показати вам дуже цікаві й незвичайні ялинки, які я побачила у вузенькому провулку. Ми випадково проходили ним, прямуючи до потрібного місця, орієнтуючись за мапою в телефоні — наш провідник трохи завів нас убік. І, до речі, хоча мені не дуже подобається це відчуття затиснутого простору (загалом я люблю відкриті площі) валенсійські надзвичайно вузькі вулички мені дуже сподобалися.
Ялинки були зовсім не схожі на класичні. Вони виглядали наче великі паперові конструкції — ніби склеєні з паперу, але насправді дуже масивні. За формою це були конуси, поставлені один на один, без гілок і стовбура. Лише умовні яруси, за якими можна було впізнати стилізовану ялинку.
Розмальовані вони були у різдвяній тематиці: сценами Різдва і народження Ісуса — вертепами, традиційними орнаментами, різдвяним імбирним печивом, яке вважається одним із символів Різдва. Масова культура давно переконала нас, що саме його полюбляє Санта-Клаус, запиваючи молоком під час рознесення подарунків. На одній з ялинок були намальовані ангели та святі — ще один відголос релігійної різдвяної символіки.
Загалом цей провулок запам’ятався дуже цікавими вітринами магазинів. Мені особливо сподобався величезний плюшевий ведмедик — заввишки з людину, а також вітрина з традиційним іспанським одягом. Пишні жіночі сукні з мереживами й торочками, чоловічі жилети та штани — одразу впізнаваний стиль. Так, це певною мірою ще один культурний штамп, як-от образ тореадора, але, по суті, це те саме, що й українська вишивка для нас.
Кожен народ має свій упізнаваний культурний код, який з часом закріпився у свідомості людей. І в цьому немає нічого поганого. Навпаки — ми, українці, також маємо свою унікальну культурну особливість, і нам не варто її соромитися. Її потрібно популяризувати — так само впевнено, як це роблять іспанці.
