Скільки разів я вже намагалася сфотографувати захід сонця — вечірнє небо з його мінливими багряно-фіолетово-помаранчевими кольорами. І дуже-дуже рідко мені вдавалося передати ці кольори так, як їх бачить людське око. Це насправді дуже складно.
Що на телефон, що на фотоапарат — результат майже завжди не такий, як хотілося б. Я не знаю, чи справа в моїй майстерності, чи потрібні якісь спеціальні об’єктиви, чи, можливо, справа у витримці. До речі, довша витримка іноді справді допомагає краще передати кольори, але й це не завжди спрацьовує.
І все ж кожного разу, коли я бачу ці неймовірні барви — особливо ранньою весною, восени або взимку (хоча й улітку буває не менш красиво) — коли дивлюся на захід сонця з вікон нашого будинку чи з подвір’я, у мене завжди виникає бажання його сфотографувати.
Іноді я відмовляю себе від цієї спроби, бо знаю, що фото, швидше за все, не передасть усієї краси. Але іноді все ж здаюся — беру телефон і намагаюся.
Часом навіть виходжу до траси, яка проходить неподалік від нашого будинку, метрів за сто. Думаю, що там знайду кращий ракурс. І цього разу я теж так зробила.
Ці фото, звісно, не ідеальні. Але все ж вони вийшли доволі цікаві. Бо я сфотографувала захід сонця над пішохідним переходом, і здається, ніби сонце переходить дорогу та йде на спочинок. Наче йде відпочивати після довгого дня.
Тому я вирішила поділитися цими фотографіями з вами з таким маленьким посилом: усі втомлюються, усім потрібен відпочинок. Навіть сонечко йде спати, бажає всім доброї ночі — і настає ніч.
А вранці воно обов’язково прокинеться, знову вирушить своєю дорогою по небу, щоб освітлювати нам шлях.
І настане новий день.
