Привіт, друзі! Цей тиждень був насичений подіями, то ж навіть не знаю з чого почати. Почну мабуть з того, що нам інтер'єр нашої вітальні змінився суттєво. Ми нарешті докупили всі (дві) люстри до нашої вітальні-кухні (у нас студія), нам привезли диван, замовлений ще у серпні, а також стіл (бо за старим не поміщається вся родина, коли збирається у гості), хоча стіл мали робити довше і ми очікували на нього вже у жовтні. Але так сталося, що все привезли разом.
Ще мій чоловік, після того як вони з дітьми в неділю назбирали маслюків на прогулянці, внадився по маслюки і приніс одного ранку пів відра, а наступного дня трохи менше. І хоча я люблю частити маслюки, проте вони були дуже дрібненькі, то ж сама я б довго чистила))
Добре, що Тарас завжди допомагає мені гриби чистити (або й сам чистить, коли я щось інше роблю). Тут я завжди згадую свого покійного тата, коли займаюся грибами, який ніколи не завантажував маму грибами, він сам їх збирав, сам частив і навіть сам маринував. І ми з ним дітьми разом ходили по гриби і ці спогади є дуже яскравими у моїй пам'яті. .. Тепер і мій чоловік ходить по гриби з дітьми.. І я звісно, якщо маю час. Коли я Тараса не було вдома впродовж минулого року, то ходила з дітьми по гриби я і в той момент я завжди думала про нього...
Зараз Тарас з нами, зі своєю сім'єю і це дуже добре, бо цього року (власне цього тижня) у нас була десята річниця нашого шлюбу. Ми одружилися у 2013 році напередодні великих історичних подій, бо вже в листопаді був Євромайдан, де ми також були. Потім була анексія Криму, російське вторгнення у Донбас. А потім у 2022 році розпочалася велика війна, ми надовго розлучилися, це було дуже важко. Важко було ще й тому, що ми тільки переїхали в будинок після Нового року, який дуже довго будували (почали в 2014 році). Я не знала навіщо це, що буде далі, як жити, в перші дні ми не виїхали за кордон, бо до нього було близько і ми, жінки, котрі тут зібралися без чоловіків, які пішли нас захищати, жили в постійному очікуванні погіршення ситуації і що можливо треба буде виїхати. І дім був пустий без господаря, мені ж не хотілося в ному нічого робити і довгі місяці руки були опущені. Потім, вже восени, з'явилася надія на те, що все закінчиться добре, а потім і тверде переконання, то почалася дуже несмілива спочатку, трохи більш активна згодом робота з подальших якихось робіт по будинку.
Десять років - це олов'яне весілля, то ж ми домовилися, що ми подарували один одному телефони, бо ж олово метал, а телефони мають металевий корпус 😄. Таке от наближення, щоб спеціально нічого не вигадувати, бо ж купили ми їх раніше (мій телефон розбив син, а чоловіків не витримав усіх тих негараздів, що випали на його долю і почав сильно гальмувати). Хоча квіти також були. Мої чоловіки подарували мені букет соняхів 😊
Для того, щоб сповна відчути нашу річницю, треба провести хоч трохи часу вдвох, без дітей (хоча ми їх дуже сильно любимо, проте іноді треба побути лише удвох, як оце на річницю весілля). То ж я замовила квитки в театр Заньковецької і ми пішли на виставу "Приборкання норовливої".
Вистава була дуже гарно поставлена, чудова гра акторів, звукове та візуальне оформлення супер, то мій чоловік, який спочатку не надто хотів іти на виставу (він звісно нічого не говорив, що не хоче іти, але ж ми уже десять років у шлюбі як не як 😉), визнав, що йому дуже сподобалося.
Ввечері ми ще насолодилися суші, яке я дуже давно хотіла з'їсти, а коли є виконувати свої маленькі забаганки, як не у такий день, і випили по келиху білого вина.
А решту вечора ми провели вже з нашими діточками, яких іноді дуже багато, але яких ми дуже любимо, бо те це, заради чого варто жити, варто боротися і не здаватися.