Вчора був справді багряний схід сонця. Усе небо залилося насиченими темно-червоними, фіолетовими, навіть трохи похмурими відтінками. І, мабуть, це було певним знаком — день видався не сонячним. Останнім часом узагалі стояли похмурі дні, лише під вечір небо трохи прояснювалося, нагадуючи, що сонце нікуди не зникло, просто ховається за хмарами.
Коли сонце сходить чи сідає, його проміння, проходячи через товстий шар атмосфери, заломлюється, тому й небо в цей час червоніє. Відтінки червоного поступово перетікають у фіолетові — особливо гарно це видно восени або взимку. Часто кажуть, що такий багряний ранок — на заморозок. І справді, сьогодні вранці трава була вкрита тонкою памороззю. Найкраще це було видно на скошеному газоні біля хати — чоловік косив його день чи два тому. А от на високій траві в саду інею майже не було видно, хоча, можливо, він і там ліг, просто не так помітно.
Я намагалася зробити фото цього по готичному чарівного вечора, але, як завжди, передати ту красу не вдалося. Скільки вже разів пробувала — і на телефон, і на фотоапарат — а результат один: на екрані все не таке живе, як у реальності. Те, що бачиш на власні очі, має зовсім інше відчуття, іншу глибину.
Тому, коли трапляється нагода побачити такий схід чи захід сонця — просто зупиніться, подивіться й насолодіться. Бо ці миті — короткі, невловимі й, можливо, саме тому такі цінні. 🌅
