Ох і важко ж розрулювати результат емоційно прийнятого рішення - забрати з морозу цуценят, які мали там загинути. Але ж ніяка нормальна людина, я вважаю, не змогла би залишити їх помирати посеред заметів безлюдної промзони. Тоді головним стимулом було - поселити собачок у приміщення, де вони могли б по крайній мірі зігрітися. А про подальший їх розвиток навіть не думалось.
Зате тепер маю веселе життя. Цуценята не просто ростуть. Вони вимагають багато уваги вже через те, що собака-мама не встигає прибирати за ними, і в нірці постійно мокріють підстилки. А ще собачатам потрібно готувати кашки, бо таким велетням вже не вистачає матусиного молочка.
А щоб собачки виросли захищеними від інфекційних хвороб, їх потрібно вакцинувати. Та й їх бездомну маму теж. А кожна вакцина досить дорого коштує. І їх необхідно повторити щонайменше двічі.
Допомога прийшла, звідки й не чекала: місцеві волонтери замість направити мене в напрямку покупки вакцин взяли і подарували їх мені! О майн гат, - це ж цілий статок! Ще й на повторну вакцинацію дали, тобто 12 доз!!!
Тепер головне - витримати їхній режим зберігання, який при вимкненнях електрики можна реалізувати хіба що в термобоксі. бо холодильник після вимкнень втрачає необхідний холод, і довго його набирає.
Таки є на світі добро. І мені пощастило зустріти поруч справжніх Людей, з великим серцем. Вдячна їм, і всім бажаю відчувати добро близьких!💕
