Квітень розпочав свою квітучу історію з дощу. Похмуро було ще від вчорашнього березня, та сьогодні навіть ранок через темне небо запізнився. Мої собаки навіть не встигли прокинутись, бо годинника у них немає. Темно - значить, треба спати. Розвиднілось - значить, пора викликати мамку шумними іграми, щоб виводила нас погуляти.😁
А я зловила себе на думці: депресії немає! Навпаки, - волога земля вселяє надію, що нарешті зійде посіяна між малиною фацелія. Та й земля нарешті зволожиться, а ті квіти, які вже мають чим черпати воду з дощу (листя), теж підкріплять свої сили і підуть в ріст. Про зиму нагадують хіба лиш минулорічні китиці насіння кленів, що звисають красивими вицвілими гронами по цих деревах. А поруч прокидаються бруньки на інших. Скоро світ пофарбує смарагд молодого листячка. Ох, і люблю я цю пору!
І нічого, що ставок нахмурив свої води і кидається в берег чорними хвилями. Головне - розтанув товстелезний лід, а риба не померла від кисневого голодування! Тому що люди доглядали за ставом у люті морози, - ополонок нарубано було дуже багато і риба мала чим дихати. Тому - скоро порибалимо!
А поки що, під цей прекрасний настрій похмурого дня, зранку, незвично для мене, вирішила потушити капусти на сніданок. Бо просто захотілося. Бо похмурий квітень прогнав депресію березня. Ура!😁
