Ця фраза про "ніколи" досить часто приходить в голову, за різних обставин. Цього разу я пригадала, що "ніколи не говори "ніколи", через посів розсади помідорів. Бо ніколи ця розсада в мене толком не росла, та й місця в хаті немає для неї, от і вирішила була цієї весни доручити вирощування сусідці. Бо в мене ж є насіннячко черріків, яке мені також прислала донька із Франції. То хто ж відмовиться виростити з них розсаду і для себе, і для того, хто насіннячко дає? - Ніхто.🙂
Але.
В посилці були свіжі гілочки гортензії, для вирощування з них кущів. І вони терміново мали бути висаджені на проростання. І тут раптом мій чоловік, що називається, зірвав для мене зірочку з неба своєю ідеєю тимчасово поставити в кімнату стелаж, який він купив для майбутньої майстерні! А це означає, що в мене з'являється простір для вирощування будь-яких рослинок, в тому числі - для розсади!!!
Ох і вдячна ж я за таку радість. З превеликим задоволенням просиділа добрих кілька годин, висіваючи помідорки. Це ж треба спочатку зробити землю. Частину посіву я зробила в спеціальні скляночки з агротекстилю, і набирати в них землю це теж час. Потім кожну насінинку правильно розкласти, притоптати пальчиком. Все підписати, збризнути із розпилювача, накрити чорним агроволокном, і - на нижню поличку стелажу. До проростання. А коли з'являться перші рісточки, підніму всі ці посудинки наверх, де є і світло сонця, і підсвітка.
Так що вчергове "Ніколи не садитиму розсаду" не спрацювало.🙃
