Ніч ми провели спеціальній хатинці для мандрівників, яка розташована на території Карпатського біосферного заповідника. Цей будиночок був справжнім п’ятизірковим готелем у порівнянні із напівзруйнованою будівлею колишньої обсерваторії на вершині гори Піп Іван, де ми провели попередню ніч (крім всього іншого там не надто приємно пахло). Тут ми провели ніч у теплі, бо в середині була справжня піч, в якій можна було палити дрова.
Ніч ми провели спеціальній хатинці для мандрівників, яка розташована на території Карпатського біосферного заповідника. Цей будиночок був справжнім п’ятизірковим готелем у порівнянні із напівзруйнованою будівлею колишньої обсерваторії на вершині гори Піп Іван, де ми провели попередню ніч (крім всього іншого там не надто приємно пахло). Тут ми провели ніч у теплі, бо в середині була справжня піч, в якій можна було палити дрова.
Після того як усі виспалися, ми зготували сніданок. Я точно не пам’ятаю, що це було, але це було щось гаряченьке і дуже смачне, якась юшка з великою кількістю м’яса, щоб поповнити свої сили, адже цього дня ми мали зійти на ще одну високу гору із дуже крутим схилом, Петрос. Після сніданку ми мали чаювання, ми зварили цілий казан чаю, щоб вистачило усім учасникам нашого походу, яких було восьмеро. Я мушу зізнатися, що випити чаю у горах на висоті 1,5 км (саме на такій висоті розташований екологічний пункт «Перемичка», сама назва якого говорить про те, що він розташований у сідловині між двома найвищими горами України, кожна з яких має висоту понад 2 км) є безцінним досвідом. Ти заряджаєшся цією дивовижною енергетикою гір і відчуттям повної гармонії зі світом, яке супроводжує тебе в горах, ще довго не залишає тебе.
Після сніданку та чаювання ми спакували свої рюкзаки, які вже стали суттєво легшими, і рушили далі, в напрямку до гори Петрос. Сьогодні наш маршрут по рівній дорозі вже не був таким складним, як попереднього дня, тому ми не поспішали, у нас з’явилося більше часу для того, щоб помилуватися надзвичайно красивими гірськими краєвидами, які простягалися по обидва боки від хребта. Проте навіть маючи такий легкий маршрут через певний час ми втомилися і зробили собі невеличкий перепочинок перед подальшим шляхом.
В середині дня ми дійшли до підніжжя гори Петрос. Ця могутня вершина загрозливо нависла над нашими головами, наче намагаючись налякати, прогнати геть непроханих гостей. Проте ми не злякались і здійснили цей важкий підйом. Але про це я розповім вам у наступній та останній статті із серії постів під загальною назвою «Похід в гори пізньої осені».
Частина 1 | Частина 2 | Частина 3 | Частина 4
Цей пост англійською можна переглянути тут.