Hello there!
Aren't you tired of traveling yet?
Honestly, my husband, daughter and I, although we love active vacation, but frequent or even daily transfers from hotel to hotel are tiring. Is there a way to get used to it? Anyway, our journey lasted only 10 days, and I will say in advance that I'm not going to talk about each day separately but about eventful ones.
Не втомились подорожувати?
Чесно кажучи, ми троє хоч і любимо активний відпочинок, але часті чи навіть щоденні переїзди з готелю в готель втомлюють. Чи можна до цього звикнути? Як би там не було, наша подорож тривала всього 10 днів, і скажу наперед, що я не буду розповідати про кожен день окремо.
So, where was I. The rented car and noise it makes, my biggest concern,
Отже, на чому я зупинилась. На тому, що турбувало найбільше - скрип і свист, який видавала арендована машина.
In the morning, the first thing I did after open my eyes was to check my mail. I received a response to my yesterday's letter from Avis. Since we are still in Bursa, he offered to visit their local office there in the morning and change the car. We did so. On the way, we filled a full tank according to the full to full contract. They just changed the car. Only at the very end, before giving me the keys, the manager asked what the problem was.
Щойно я зранку протерла очі, першим ділом перевірила пошту. Прийшлі відповідь на мій вчорашній лист від менеджера Avis. Оскільки ми ще в Бурсі, він пропонував зранку заїхати в їх місцевий офіс там і поміняти машину. Ми так і зробили. По дорозі заправили повний бак згідно контракту full to full.
The replacement car was exactly the same, but...
- not white, but gray;
- mileage was not 30, but 87 thousand;
- there was a persistent stench of cigarettes and sweat in the cabin;
- when my husband connected his iPhone to USB, the car fell into deep reflections, and the phone informed: "The connected device is incompatible with the iPhone". My Samsung was ignored at all. So, the music can be only local. During Ramazan, it's slow and melancholy, not suitable for long journeys.
Підмінна машина була точно така сама, але
- не біла, а сіра
- пробіг був не 30, а 87 тис.
- в салоні стояв стійкий сморід сигарет і поту
- коли ми під`єднали айфон мого чоловіка до USB, машина тяжко замислилась, а телефон назвав "під'єднаний пристрій" не сумічним з айфоном. Отже, музика буде тільки місцева. У Рамадан вона повільна і протяжна, ніяк не підходить для довгих переїздів.
So, we are on the highway. Rain clouds hang over us gloomily, covering the beautiful mountain ranges on the horizon. The crossing is about 400 km, so this is our whole attraction - the view outside the window and the radio.
That day I saw hitchhikers on the highway for the first time. Unexpectedly.
Отже, ми на автобані. Над нами похмуро висять дошові хмари, закриваючи красиві гірські хребти на горизонті. Переїзд приблизно 400 км, отже це вся наша атракція - вид за вікном і радіо.
Арендована машина була оснащена пристроєм HGS, який дозволяє заїжджати на платну дорогу, не зупиняючись. Формально. Де факто ми нікому не даємо через вікно гроші або карту, але КП треба проїхати на швидкості 20, щоб шлагбаум підняіся автоматично.
В цей день я вперше бачила автостоперів на автобані. Несподівано.
As soon as we got off the highway onto the rural road that meandered between the mountains, our hearts beat faster. I can't count how many times we looked for a place to stop on a mountain serpentine to take a photo.
Як тільки ми з'їхали з автобану на дорогу, яка звивалась між горами, наші серця забились частіше. Не можу порахувати, скільки разів ми шукали, де зупинитись на гірському серпантині, щоб зробити фото.
The road was rising higher and higher, and the clouds were coming down to us. Sometimes a snow-covered ridge could be seen in the distance. We were approaching the mountain pass. Here was the border of the ancient Lydian kingdom 600 years BC.
Дорога піднімалась все вище, температура опускалась, а хмари ставали все ближчими. Іноді вдалині було видно засніжений хребет. Наближається перевал. Тут був кордон древнього Лідійського царства за 600 років до нашої ери.
A picturesque valley opens before us. But where are we driving?
Our next point is the small village of Birgi. It will be an intermediate point on the way to (here our route changed on the go again) the ancient city of Ephesus, near Izmir.
Аж ось перед нами відкривається мальовнича долина.
Але куди ж ми їдем? Наша наступна точка - маленьке провінційне містечко Біргі біля підніжжя гори Боз. Воно стане проміжною точкою по дорозі до (тут ми знову на ходу поміняли плани) античного міста Ефес, що поруч з Ізміром.
Birgi / Бірґі
It turned out that it was not just a long journey, but a journey through time. There was no transition. We just turned onto the stone-paved road and found ourselves in another world. A little-known Turkish delight, quiet, harmonious and cozy. This is a magical mixture of different eras - Phrygian, Persian, Lydian, Pergamum, Roman and, of course, the Ottoman. Yes, Birgi dates back to 750 B.C., according to estimates.
Виявилось, що це була не просто довга подорож, а подорож у часі. Не було ніякого переходу. Ми просто повернули на вимощену камінням дорогу і опинились в іншому світі. Це чарівна суміш різних епох - Фригійської, Перської, Лідійської, Пергамської, Римської і, звичайно, Оттоманської.
As I said before, after 5 pm all settlements empty. We checked into our hotel and were going to look around before dark when it started raining.
We didn't have a chance to enjoy the Seljuk and classical Ottoman decorating style of mosques from inside or visit the farmer's market, to taste Turkish tea or coffee in a courtyard of a local cafe. Everything was closed.
Як я вже казала, після 5-ї всюди стає пусто. Ми не змогли зайти ні в одну мечеть, ні побачити ринок, ні попити ароматного чаю чи кави у маленькому місцевому кафе. Все було зачинене.
Fortunately, the cafe in the courtyard of our hotel was still open. It was rainy, so we sat inside. Three local visitors were sitting at one of the tables. One of them spoke English and helped us order at least some food. It turned out that the dish we ordered was Turkish mantis. They are tiny, smaller than dumplings. Served with yogurt and some spice or seasoning. It was extremely tasty.
На щастя, у внутрішньому дворику нашого готелю ще працювало кафе. На вулиці було мокро, тому ми сіли всередині. За одним із столиків сиділо три місцеві відвідувачі. Один із них знав англійську і допоміг нам замовити хоч якусь їжу. Виявилось, що страва, яку ми замовили, це турецькі манти. Вони мініатюрні, менші за пельмені. Подаються із йогуртом та якоюсь спецією чи приправою. Це було надзвичайно смачно.
The hotel had only 4 rooms. Actually, as far as I understand, there are only 2 hotels in the town. The low ceiling, my favorite lovely Turkish lamps, the wooden floor, the narrow spiral staircase that creaked pleasantly as you step, the low windows, the hand-embroidered curtains and pillows, even the towels and toilet paper holder were embroidered. Actually, the door to the bathroom was in the wardrobe. As if visiting Narnia or Sheer. I guess it worth a dedicated post as I really want to share all those sweet details.
I was just staring out the window when I suddenly heard a loud sound like an explosion. I think I even saw the flash. It turned out to be a shot from a cannon - a reminder of the evening prayer. I have never seen such a thing anywhere! And will never forget :D
Готельчик мав всього 4 номери. Власне, наскільки я зрозуміла, у містечку є всього 2 готелі. Невисока стеля, мої улюблені турецькі лампи, дерев'яна підлога, вузенькі гвинтові сходи, що приємно скриплять під ногами, низенькі вікна, вишиті вручну штори і подушечки, навіть рушники та тримач для туалетного паперу були з вишивкою. Неначе в гостях у Хобітів. Я саме дивилась у вінко як раптом почула дзвінкий звук, схожий на вибух. Здається, я навіть спалах встигла побачити. Виявилось, що це був постріл з гармати - нагадування про вечірню молитву. Такого я точно ніде не бачила!
Residents of small towns know each other, and they greet each other when met. But in my opinion, drivers in Turkey are especially communicative. Our hotel was made of wood and stone, with no additional soundproofing. So I woke up with the first rays of the sun to the sounds of vehicles passing through the cobblestones and their horns. As my family moved smoothly from dreaming to reality, I quickly got dressed and went out. The sky was clear, I missed the sun so much!
In fact, I like to walk the empty streets at dawn, but I like to sleep no less. Therefore, such an opportunity is rare.
Жителі невеличких містечок знайомі між собою, і при зустрічі завжди вітаються. Але на мою думку, водії у Туреччині особливо "балакучі". Я прокинулась із першими променями сонця під звуки проїжджаючих по бруківці транспортних засобів та їхніх клаксонів. Поки моє сімейство плавно переходило від дрімоти до реальності, я швиденько одягнулась і пішла гуляти. Небо було чисте, я так скучила за сонцем!
Насправді, я люблю гуляти на світанку порожніми вулицями, але поспати люблю не менше. Тому така нагода трапляється рідко.
On the street, I immediately found a companion - a big dog. Somehow we immediately got along with him, and went wandering the empty streets together.
На вулиці мені одразу ж знайшовся провожатий - великий місцевий собака. Ми якось одразу з ним порозумілися, і пішли тинятись порожніми вулицями разом.
By the way, here is our place - Yeni Gelin Evi Hotel. Two windows on the top floor above the entrance are windows of our room. No parking, car just at the entrance. Isn't it cute?
До речі, ось фото нашого готелю. Зверху над входом вікна нашого номеру. Ніяких парковок, машина просто біля входу. Правда, дуже милий?
Наш номер опалювався електро обігрівачем. Але місцеві жителі досі опалюють свої помешкання дровами і вугіллям. Запах диму невідступно слідував за нами по всій провінційній частині.
My companion and I reached a local attraction - Cakiraga Konak. This estate was built in the style of the Seljuks in the 18th century and belonged to a wealthy family. It's decorated with superb woodwork and beautiful painting. I read about it and saw it in the photos, but fortunately ... you may have guessed, closed for restoration.
Ми з компаньйоном дійшли до місцевої пам'ятки - Cakiraga Konak. Це помістя збудовано у стилі сельджуків у 18 столітті і належало багатій сім'ї. Я читала про нього і бачила на фото, але з нашим щастям... ви здогадались, зачинене на реставрацію.
Yesterday we saw it, but did not go into the yard, today my new friend led me through a narrow passage, then we went up the stairs to the upper street. What a beautiful view!
Вчора ми бачили його, але не зайшли на подвір'я, в сьогодні мій новий друг провів мене вузеньким проходом, потім ми піднялися сходами на верхню вулицю. А звідти такий гарний вид!
Oh, I feel like walk around these streets for hours and hours. But my family is waiting for me (hope so). Time for breakfast.
I must admit, it was the most delicious breakfast I ever had in a hotel in my life. Some of those unknown delicacies I never tried before.
Usually, it is my daughter who shoots all our meals. But this time I couldn't resist!
After fine dining, we were ready to continue our way. It is a pity to leave such a hospitable place, but there are so many sites to see ahead. We go west! Stay tuned :)
Thank you for your visit. Hope it was interesting reading and viewing :) If yes, I hope to see you again soon.
If you missed previous parts, you can catch up with me here:
Day 1 | Day 2 | Day 3 |
|---|
Have a good day, and see you!
.png)