Привіт, друзі!
Сьогодні я хочу поділитися з вами розповіддю про екскурсію на крафтову сироварню «Будз Баран». До речі, навіть цікаво, чому така назва, адже логічно що вона пов'язана із вівцями. Проте у цьому селі й довкола, овець не тримають, і працюють тут тільки з коров’ячим молоком. Власне, у горах традиційно варять три основні види сиру: будз, вурду і бринзу як з овечого, так і коров'ячого молока. Але на цій сироварні обрали інший шлях — робити європейські крафтові сири з коров’ячого молока.
На сироварню ми потрапили випадково. Їздили по околицях, почули, що десь неподалік є така локація, й вирішили знайти її. Порозпитували людей, поїздили трохи гірськими дорогами — і ось ми на місці. Тут треба сказати: без нормального авто з високою підвіскою або позашляховика буде непросто, бо дороги тут майже відсутні. Це, між іншим, одна з особливостей регіону: село доглянуте, охайне, але без доріг і туристичної інфраструктури. Будиночки інколи здають, але небагато — здебільшого по кімнаті. Ми ж зупинилися у винятковому випадку, де здавали цілий будинок.
Цікаво, що нам розповів власник сироварні під час екскурсії: у селі землю не продають, люди її цінують. Вони бачили, що сталося в інших гірських регіонах, де землю масово розпродавали. Тож тут намагаються зберегти свій край у такому вигляді, як він є. Навіть доріг особливо не хочуть, бо розуміють: гарні дороги принесуть масовий туризм, натовпи, бізнес — і все зміниться.
А бізнес може бути різний. Приклад цієї сироварні показує, що маленька сімейна справа може дати людям і роботу, і розвиток. На виробництві працює всього четверо людей. У сховищі, яке нам показали, зберігається близько трьох тонн сиру. Для промислових масштабів це небагато, але для невеликої сімейної справи — це серйозний обсяг.
Господар зустрів нас привітно, запропонував екскурсію та дегустацію сирів із келихом молодого закарпатського вина. Розповів історію: п’ять років тому він повернувся із заробітків у Великій Британії. Там не склалося, й дружина Христина сказала: «Треба щось робити». Вони знайшли курси сироваріння у Львові, поїхали, повчилися й повернулися додому з ідеєю. Починали вдвох, у літній кухні, з першого баняка звареного власноруч сиру.
Стартували під час пандемії: виставили першу партію в інтернет — і її миттєво розкупили. Так з’явилася друга партія, третя… Потім Христина виграла грант на 500 000 гривень (він був спеціально для жінок), узяли кредит, і все, що заробляли, вкладали у справу. Два роки тому збудували на своїй землі справжню сироварню — з гарним оглядовим майданчиком, підвалом для витримки сирів і терасою для гостей.
Там ми й сиділи, пробували різні сири та молоде вино, слухали їхню історію. Було відчуття, що ці люди роблять щось дуже правильне. Вони почали свій бізнес перед війною, не кинули його у важкі часи, а навпаки — розвиваються. Зараз виходять у місцеві мережі супермаркетів і не тільки (є якась спеціальна програма у «Сільпо»), продають онлайн.
Коли ми вже їхали додому з повними торбинками сиру, зустріли Христину — дружину власника. Зупинилися, подякували, сказали, які вони молодці. Вона була трохи розгублена, але видно, що щиро зраділа.
Тож, друзі, якщо ви десь зустрічаєте малий бізнес, обов’язково підтримайте добрим словом. Ваш відгук може стати тим самим поштовхом, якого людині бракує в непростий момент.
Дай Боже здоров’я і натхнення засновникам «Будз Баран»!