Друзі, я вирішила сьогодні зробити невелику паузу в серії дописів про Косівський ринок. Хоча в мене ще є кілька світлин, з яких вийде один гарний допис, але не хочу, щоб вам надокучило, тому вирішила перемкнути увагу на інші "гірські" речі.
Сьогодні хочу поділитися світлинами, зробленими з хребта. Мабуть, це гучно сказано, "хребта", але якщо з одного боку схил униз і з другого — теж, то, певно, можна назвати це гірським хребтом. Хоча це далеко не вершина, а лише шлях, який веде вище. Саме там розташована крафтова сироварня «Будз Баран», де ми побували раніше (про екскурсію я писала окремий допис).
Тепер хочу показати кілька фото, які не ввійшли в ту розповідь через її об’єм. Там, на горі, стоїть капличка, а поруч відкриваються дуже гарні краєвиди на село внизу. Зліва однозначно видно Шепіт, а от справа, чесно кажучи, не впевнена. У горах все буває не так, як здається: дивишся з вершини — ніби одне село, а внизу це можуть бути два різних, розділених річкою. Або ж одне село, але розтягнуте на кілька кілометрів уздовж долини. Це доволі типове для Карпат: люди селяться там, де є можливість — найчастіше по обидва боки річки.
Майже кожна гірська долина має свою річку, адже вода зі схилів мусить кудись стікати. Зливаються струмки, утворюють водоспади. Мабуть, ви помічали, що в Карпатах дуже багато водоспадів зі словами «Гук» чи «Шепіт» у назві. «Гук» — бо водоспади гучні, їх чути здалеку. Є Шепітський Гук, Косівський Гук, у Татарові теж є Гук. Ми побували на кожному з них. А «Шепітів» також вистачає — це, мабуть, водоспади тихіші, вода в них перекочується, шипить, «шепоче». Тож і в селі Шепіт є свій водоспад Шепіт. А біля Пилипця — теж Шипіт, по суті, те саме, бо в українських словах «и» і «е» іноді чергуються. Таке от маленьке спостереження.
А сьогодні в мене просто добірка гарних фото. Дякую, що подивилися й прочитали! Усім гарного дня!