Доброго вечора всім, хто мене зараз читає (я пишу це українською, то ж упевнений, що часовий пояс у нас однаковий). Сьогодні я продовжую свою розповідь про мій перший досвід гірських походів.
Отож, вчора я зупинився на тому, що розповів вам про зруйновану обсерваторію на вершині гори Піп-Іван. Ми прибули туди ввечері, але зупинятися на ніч там не хотіли через сильний вітер та відсутність палива, натомість ми вирішили спуститися з гори, пройти трохи назад по хребту, а потім ще трохи зійти вниз, щоб захиститися від вітру.
Ми шукали рівне місце, щоб було зручно розбити табір, проте не знайшли і вирішили зупинитися на схилі гори, оскільки сонце вже сідало і за декілька хвилин мала настати повна темрява. Ми швиденько скинули рюкзаки, частина з нас почали встановлювати палатки, а решта пішли збирати хмиз для вогнища.
Коли ми розпалили вогонь, вже було повністю темно. Ми розстелили наші туристичні килимки довкола вогнища і почали готувати вечерю. Коли ми повечеряли, ми ще довго сиділи довкола вогню, насолоджуючись теплом, чистим гірським повітрям та відчуттям нашої відокремленості від решти світу. Через деякий час ми розійшлися по своїх палатках спати.
Я мушу зізнатися, що, не зважаючи на те, що я був дуже втомлений, я погано спав, оскільки через те, що палатка стояла на схилі гори під доволі гострим кутом, я постійно ковзав вниз і буквально виїжджав за межі палатки надвір. А ще мій сусід хропів як ведмідь. Через це я найшвидше зі всіх прокинувся і вибрався з палатки назовні. Саме зійшло сонце, тому я зміг вдосталь помилуватися далекими горами.
Вранці перед нами постала проблема питної води для приготування сніданку. Річ в тому, що ми зупинилися далеко від джерела, бо через швидке настання темряви ми не могли рухатися далі. Ввечері це не було проблемою, бо ми принесли достатньо води із собою, проте вранці цієї води вже не було. Ми вирішили це питання оригінальним, проте дуже простим способом – ми просто розтопили сніг у нашому похідному казанку, підвішеному над вогнищем. А сніг ми вирізали великими кубиками із льодовика, використавши мачете.
Після сніданку ми зібрали свій табір і вирушили в дорогу. Спочатку ми знову піднялися на гірський хребет (Чорногора, якщо хтось забув), звідки ми вчора спустилися. Після короткого привалу ми вирушили далі по гірській стежці. Цього дня на нас чекав дуже довгий маршрут, проте я про це ще навіть не здогадувався.
Цей пост раніше публікувався англійською мовою у моєму тревел-блозі.