Доброго вечора, друзі! Сьогодні я продовжую свою розповідь про мій перший гірський похід, який відбувся у травні тринадцять років тому (це дуже символічно, що я саме у травні пишу про це). Саме ця дуже важка для мене мандрівка розвинула у мені любов до гір, яке живе і по сьогодні.
Як я вже писав у минулих постах, спочатку мені здалося, що шлях по хребту буде схожим на легку прогулянку, якщо порівнювати із підйомом. Адже там не має таких підйомів та спусків (так я думав спочатку). Проте я помилявся, вздовж гірського хребта Чорногора розташовано чимало вершин і хоча на них не потрібно підніматися від самого підніжжя, проте їхня надмірна кількість впродовж одного дня може стомити вас не менше, ніж один крутий підйом на височезну гору.
Ті, хто йдуть в мандрівку Чорногірським хребтом, можуть обрати два способи подолати цей шлях. Перший спосіб – це подолати кожну вершину, яка трапиться на вашому шляху, за допомогою траверсу (траверс в альпінізмі — напрямок, перпендикулярний напрямку підйому (спуску) на горі, або, якщо простими словами, це обхідний шлях, який не вимагає підйому на гору і, відповідно, спуску з неї). Другий спосіб, складніший (особливо для новачка, такого як я) – це піднятися на вершину гори і спуститись з неї. Це, мабуть, трохи швидше, проте дуже втомливо для ваших ніг, особливо коли ви взуті у невідповідне взуття.
Ще одним фактором, який посилив мої враження від того безкінечного для мене дня стало те, що я не знав маршруту, бо був там вперше, тому я декілька разів неправильно розподіляв свої сили, бо хтось повідомляв, що до мети (гори Говерла) вже близько. Проте потім виявлялося, що на шляху ми забули врахувати ще декілька безіменних вершин і на всі ці вершини ми піднімалися, а потім спускалися.
Не зважаючи на дуже сильну втому, я знаходив у собі сили милуватися красою гір, які траплялися на нашому шляху. Також мене дуже сильно вразило гірське озеро Несамовите, яке ще наполовину було вкрите кригою. Його берегова лінія в одному з ракурсів нагадувала стилізоване серце (бо насправді людське серце має зовсім іншу форму), це було надзвичайно красиво.
Ось ми і під Говерлою — найвищою вершиною Українських Карпат і найвищою точкою України, її висота складає 2061 м над рівнем моря.
Близько дев’ятої вечора, майже перед самісіньким заходом сонця, ми зійшли на вершину Говерли. Це було дивовижним досвідом піднятись туди. Якщо ти ходиш в гори в Україні, то хоча б раз ти мусиш побувати на вершині цієї гори. Я, власне, виконав цю мінімальну програму, бо після цього я ще не був знову на вершині Говерли, хоча на Чорногірський хребет я ще повертався.
На самій вершині ми довго не затримувалися, бо до місця нашої ночівлі було ще далеко. Про цей екстремальний спуск я розповім вам наступного разу.
Частина 1 | Частина 2 | Частина 3 | Частина 4 |
Цей пост англійською мовою тут.