На вершині Говерли (найвищої гори в Україні, якщо хтось забув) ми пробули близько півгодини, якщо мені не зраджує пам’ять. Не зважаючи на те, що всі хотіли відпочити після важкого підйому, зробити декілька фото на пам’ять, довго залишатися на вершині гори ми не могли, бо сонце вже було на шляху до того, щоб сховатися за горизонтом.
Отож ми розпочали спуск вниз. Як це завжди буває, переконаність в тому, що спуск буде легшим, ніж підйом, покинула нас лише після декількох кроків, зроблених по схилу вниз. Важкі рюкзаки тиснули на наші спини, тому ми прикладали чимало зусиль, щоб втримувати рівновагу. Ще на нашому шляху було достатньо каміння для того, щоб це було серйозною перешкодою для нормального спуску. Коли ми зупинились на хвильку, щоб перепочити, нам зробити декілька фото красивого заходу сонця в горах.
Коли ми стартували, ще було достатньо світло і ми добре бачили наш шлях донизу. Проте сонце сідало до низу із загрозливою швидкістю і вже незабаром ми ішли в напівсутінках. До моменту, коли ми спустилися до підніжжя Говерли, вже було повністю темно. В цьому місці я хочу зробити ліричний відступ і зазначити, що тут мої сподівання були жорстоко обмануті. Я думав, що ми вже дісталися до місця нашої ночівлі, а виявилося, що наш шлях пролягає ще далі вниз, до полонини, до вівчарських колиб. Я був розчарований, бо мої сили до подальшого руху були вичерпані майже до дна і перебували на позначці, близькій до мого суб’єктивного нуля.
Проте мені не залишалося іншого вибору, ніж іти далі разом зі всіма. А далі було ще важче, ми дійшли до місця, де було ще чимало снігу. Ті учасники, нашого походу, які були легшими, пройшли ці ділянки без проблем. Ті ж хто важив близько 100 кг, провалювалися в сніг по коліно. Серед них був і я, тому там витратив рештки своїх сил і далі ішов наче у сні. З нами трапився лише один випадок, який мене «розбудив». Промінь чийогось ліхтарика вихопив з темряви який жовтий відблиск. Хтось висловив припущення, що це очі ведмедя. Ми всі перелякалися і завмерли на місці, бо ведмідь є страшним хижаком, якщо він голодний або ж захищає своє потомство. Проте це виявилася лише бляшанка з під консерви, яку залишили в кущах якісь недобросовісні туристи.
Коли ми дійшли до майбутнього місця ночівлі, то я просто впав на землю і лежав без сил. Я не допомагав готувати вечерю, це робили інші, більш досвідчені мандрівники, які більш раціонально розподілили свої сили і не були такими втомленими як я. Коли вечеря була готова, я знайшов сили поїсти і приготувати собі місце для ночівлі в одному із пастуших будиночків. Потім ми всі пішли спати і спали міцним сном до самого ранку.
| Частина 1 | Частина 2 | Частина 3 | Частина 4 | Частина 5 |
Цей пост англійською мовою тут.